Уже через три місяці наш батальйон поважав увесь сектор у Сараєво…

27 травня 2010 // Служба зв'язків з громадськістю ГУР МО України
Міжнародному дню миротворців ООН присвячується

У 1992 році на території Соціалістичної Республіки Югославія (СРЮ) розгоралося криваве полум’я громадянської війни між різними релігійними та етнічними групами населення. Незалежна Українська держава 3 липня 1992 року на звернення Ради Безпеки Організації Об’єднаних Націй (ООН) до держав світу щодо участі у припиненні кровопролиття на теренах СРЮ відгукнулася постановою Верховної Ради України “Про участь батальйонів Збройних Сил України в Миротворчих Силах ООН у зонах конфліктів на території колишньої Югославії”. Так розпочалась участь України у міжнародних миротворчих операціях.

Напередодні Міжнародного дня миротворців нам випала честь поспілкуватися з підполковником запасу Валерієм Володимировичем Маркіним, який одним з перших серед українських військовослужбовців одягнув блакитний берет миротворця ООН.

Довідка: Маркін Валерій Володимирович народився у 1964 році. У 1985 році з відзнакою закінчив Ташкентське вище загальновійськове командне училище. Проходив службу на командних та штабних посадах в системі військової розвідки у Південній групі військ, Одеському та Київському військових округах від командира розвідувального взводу до заступника начальника розвідки армійського корпусу. У 1992-1993 роках брав участь у миротворчій операції на території колишньої Югославії.

- Валерію Володимировичу, за яких обставин Ви потрапили до першої миротворчої місії України?
- Оскільки військовослужбовці ЗС України вперше брали участь у миротворчих операціях ООН, то виникала велика кількість проблемних питань щодо формування та комплектування контингенту. Командуванням Збройних Сил України було прийняте рішення, що основу миротворчого батальйону мають складати представники частин та підрозділів військової розвідки, як найбільш підготовлені військовослужбовці. Пригадую, коли до нашого розвідувального батальйону (я тоді був заступником командира цього батальйону) прибув командир дивізії і запитав, хто бажає взяти участь у місії (набір проводили лише за бажанням), увесь батальйон зробив крок вперед. Отак починав формуватись 240 окремий спеціальний батальйон (240 осб) – перший український миротворчий контингент. До речі, це був перший і єдиний батальйон миротворців ООН, до складу якого входили солдати строкової служби. 240 осб складався з двох рот та окремих взводів. Я був призначений командиром 1 спеціальної роти.


- Як Ваша родина сприйняла Ваше призначення до місії?
- Звісно, психологічно дружині було важко сприйняти новину, що мені доведеться убути в довготривале відрядження до країни, де ведуться бойові дії. Однак як справжня офіцерська дружина все зрозуміла… Слід зазначити, що наше командування робило усе для того, щоб ми могли підтримувати контакт зі своїми родинами: літаками доставлялись листи з Батьківщини, декілька разів організовували нам навіть сеанси радіозв’язку з дружинами. Морально це дуже підтримувало і нас, і наші родини. 

- Розкажіть, будь ласка, які завдання виконував український контингент.
- 240 осб входив до складу Миротворчих сил ООН (UNPROFOR). Наш контингент здійснював патрулювання у визначеній зоні відповідальності, контролював дотримання сторонами конфлікту умов мирних домовленостей, забезпечував супроводження колон з гуманітарною допомогою. Згодом, крім виконання цих завдань, українські миротворці брали участь у відбудові лікарень та шкіл, ремонті доріг, ліній електромереж, наданні медичної допомоги місцевому населенню тощо.

- Ви пам’ятаєте свої перші враження після прибуття до місії?
- Боснійські серби здійснювали облогу Сараєво. Ми довго не могли потрапити до міста, сербські підрозділи нас не пропускали. Коли попали до Сараєво, пересуватися містом було складно та небезпечно – більшість вулиць була замінована, деякі міни лежали прямо на асфальті. Нам віддали наказ надіти бронежилети. І коли по нашій колоні було вперше відкрито вогонь, ми зрозуміли, що потрапили на справжню війну.


- Контингенти яких країн діяли поруч з українським батальйоном? Які завдання вони виконували?
- Коли ми прибули до Сараєво, там розташовувались контингенти Збройних сил Франції, Канади та Єгипту. До речі, канадський батальйон передавав нам зону відповідальності. Дуже суворі хлопці, але нам вони сподобались.

Французькі миротворці забезпечували охорону штабу сектору та аеропорту, єгипетські – охороняли пункти роздачі гуманітарної допомоги і об’єкти соціального призначення – шпиталі, школи, пошту, телеграф. Оскільки єгиптяни за віросповіданням мусульмани, то їхня присутність у зоні конфлікту, який мав і релігійний характер, була своєрідним «психологічним стабілізатором».

Високий рівень професійної військової підготовки нашого контингенту відразу помітили всі і вже через три місяці наш батальйон поважав увесь сектор. Найскладніші бойові завдання стали доручати нам.

- Що Вам найбільше запам’яталось під час перебування у місії?
- Назавжди в пам’ять врізалися сумні моменти, коли гинули наші хлопці. Всього за час мого перебування в Югославії загинуло 5 та було поранено 45 осіб. Ніколи не забуду, як горіла наша автомобільна техніка: коли в місце її шикування влучив снаряд і відразу згоріло 12 машин. Після цього усі завдання з перевезень були покладені на мою роту. А ще запам’яталися очі дітей, які щоразу вибігали назустріч нашим бронетранспортерам. Ми їх завжди цукерками пригощали…

- Як складалися відносини у Вашому колективі?
- На початку місії нас усіх об’єднував надзвичайно високий дух патріотизму та бойовий запал. Згодом ми стали ще згуртованішими через складності та втрати, які нам довелося пережити разом.



У цілому, стосунки в колективі батальйону були дуже добрі та довірчі. Завдань було дуже багато, а кількість особового складу – обмежена, тому на з’ясовування стосунків через дрібниці просто не лишалось часу. Кожен з нас, і офіцер, і рядовий, розумів, що несе відповідальність за виконання покладених на нього обов’язків. Це усіх дуже дисциплінувало.

- Є відомий вислів «З ним би я у розвідку пішов». З ким Ви пішли б у розвідку?
- З людиною, яка повністю усвідомлює усі покладені на неї обов’язки, розуміє, що від неї вимагається, чого від неї хочеш ти, і вміє чітко донести, чого вона очікує від тебе, – це запорука стовідсоткового успішного виконання будь-якого завдання.

- Що, на Ваш погляд, дає українським військовослужбовцям участь у миротворчих місіях?
- Участь у миротворчих операціях для наших військових – це набуття безцінного бойового досвіду, який неможливо здобути під час навчань. Досвідчений особовий склад – це професійна, надійна армія, яку повинна мати кожна держава. Тому я цілком підтримую участь нашої країни в миротворчих операціях.

Коли хлопець у буквальному сенсі слова спить зі зброєю, це його робить справжнім чоловіком. Коли потім у цивільне життя приходить вольовий, досвідчений, впевнений у собі чоловік, від цього виграє будь-яка справа. А отже, виховуючи справжніх чоловіків, держава виграє двічі: і у військовій, і у цивільній сферах.

- Що хотілося б побажати нашим миротворцям з нагоди Дня миротворця?
- Тим, хто проходить військову службу у місіях або готується до них хочу побажати бути завжди готовими до виконання бойових завдань. А своїм товаришам по місії зичу здоров’я, довголіття та усіх благ.