Повернення своїх хлопців з патрулювань я чекав, як батьки чекали з війни синів…

9 червня 2010 // Служба зв'язків з громадськістю ГУР МО України
Миротворцям – мужнім синам України присвячується

Серед усіх миротворчих операцій під егідою міжнародних організацій, в яких брала участь Україна, місія в Республіці Ірак посідає особливе місце. Розгортання місії та виконання завдань українським контингентом в Іраку здійснювалось у надзвичайно складних умовах: спекотний клімат, збройне протистояння між різними етнічно-релігійними групами населення Іраку, складна санітарно-епідеміологічна ситуація, наявність значної кількості замінованих ділянок місцевості та інші чинники. При цьому вперше з часів набуття нашою державою незалежності для виконання завдань в Іраку було надіслано найбільший український контингент – миротворчу бригаду.

Ми спілкуємося з першим начальником розвідки першої миротворчої бригади ЗС України в Іраку полковником запасу Білюком Володимиром Володимировичем.

Довідка: Білюк Володимир Володимирович народився у 1966 році. У 1990 році закінчив Рязанське вище повітряно-десантне командне училище. Проходив службу в частинах спеціального призначення та системі військової розвідки у Західній групі військ, Московському і Прикарпатському військових округах, Північному оперативному командуванні на командних та штабних посадах від командира групи спеціального призначення до начальника розвідки армійського корпусу. У 2003 - 2004 роках брав участь у миротворчій операції в Іраку.


- Володимире Володимировичу, розкажіть, будь ласка, в яких «гарячих точках» Вам довелося побувати.
У 1992 році група спеціального призначення, командиром якої був я, була направлена до Республіки Таджикистан. На той час ситуація в Таджикистані була складною та мала тенденцію до значного погіршення – у країні розгоралось полум’я громадянської війни, діяли добре навчені та озброєні групи бойовиків, сторони конфлікту широко застосовували мінування місцевості, поглиблювалась гуманітарна катастрофа. Завдання, які стояли перед групою, були різноманітними – від нейтралізації груп бойовиків до супроводу колон з біженцями. До речі, під час відбиття одного з нападів бойовиків на таку колону я отримав контузію.    

У 2003 - 2004 роках брав участь у миротворчій операції в Іраку.

- Відомо, що це був перший український контингент у Республіці Ірак. Розкажіть, будь ласка, в яких умовах він формувався і які труднощі перед Вами, як першим начальником розвідки української миротворчої бригади, постали.

5 омбр формувалася на базі 8 армійського корпусу Сухопутних військ ЗС України, хоча до її складу увійшли представники всіх видів та родів військ Збройних Сил. Морально-психологічний стан та підготовка особового складу були досить високими. До виконання завдань в Іраку ми готувались ретельно – провели комплекс всіх необхідних підготовчих занять. Багато уваги приділили підготовці бойової техніки та озброєння – щоб не підвели в умовах спеки та високої запиленості.

З прибуттям до Іраку виникли додаткові труднощі, бо треба було все починати, як кажуть, «з нуля». Необхідно було у найкоротший строк у ознайомитись із воєнно-політичною ситуацією, що склалася в країні: вивчити розстановку і напрямки діяльності політичних та релігійних сил; з’ясувати ставлення до нас населення; проаналізувати особливості дій незаконних збройних формувань (НЗФ) та багато іншого. Додаткових проблем додавав мовний бар’єр. Не вистачало досвідчених перекладачів з арабської мови, які б повною мірою володіли місцевими діалектами. Крім того – величезний вхідний потік інформації. Тому доводилося вдень виконувати бойові завдання, а вночі – опрацьовувати документацію. На сон залишалося мало часу. Однак згодом звикли, стало легше.

Спочатку значну допомогу нам надавали інші контингенти БНС-І, насамперед – зі складу ЗС США. Американці проводили з нами брифінги, надавали інформацію про ситуацію у населених пунктах, довкола важливих об’єктів місцевої інфраструктури, а також дуже важливі для нас відомості про стан доріг та безпекову ситуацію довкола них.

- Яке перше враження склалося у Вас і Ваших колег після прибуття до Іраку?

- Найперше, що найбільше вплинуло на наших хлопців, – це різка зміна клімату. Нестерпна спека не давала спокою навіть у наметах, які були обладнані кондиціонерами. У багатьох акліматизація проходила важко і довго. Але ми, слов’яни, ще раз довели нашу витривалість і здатність адаптуватися до будь-яких умов існування і за кілька місяців на спеку вже ніхто не зважав.

- А які моменти перебування в Республіці Ірак Вам найбільш запам’ятались?

Мені здається, що я пам’ятаю кожен день, проведений там. Виконання бойових завдань, під час яких ти і твої товариші щоразу ризикують життям, а особливо ті нескінченно довгі моменти, коли я чекав із бойових патрулювань своїх хлопців, а вони довго не виходили на зв’язок – усе це неможливо забути...

- Володимире Володимировичу, традиційно ми ставимо нашим співбесідникам запитання, якими якостями має бути наділена людина, з якою Ви б погодились піти у розвідку?

- По-перше, ця людина повинна мати честь і гідність офіцера, а також пишатися своєю належністю до розвідки. По-друге, повинна бути високопрофесійною, завжди готовою до виконання бойових завдань будь-якої складності. І по-третє, вона має бути порядною, щирою та сильною духом. Мені пощастило: мої бойові побратими є саме такими людьми. Я надзвичайно радий, що доля мене звела з такими товаришами.

- І наприкінці – ваші побажання українським миротворцям.

- Найголовніше – міцного здоров’я. Якомога більше уваги з боку керівництва, особливо щодо забезпечення. Удачі! Я переконався на власному досвіді, що це дуже важливо. Нехай не буде місця ніяким трагічним моментам. І як людина, яка вірить у Бога, хочу побажати усім нашим хлопцям, що беруть участь у миротворчих місіях, Божого благословення.