Очільник козацької розвідки
Про дату народження та молоді роки майбутнього очільника козацької розвідки достовірної інформації немає, як і про обставини його призначення на цю відповідальну утаємничену посаду. Зрештою, правильніше слід говорити не про призначення на посаду, а про довіру гетьмана виконувати при ньому особливі функції. В одному з досліджень зазначається, що Лаврін Капуста став “очима і вухами” Богдана Хмельницького, прийшовши на зміну Максиму Кривоносу. Той нібито якось зауважив, що йому ліпше шаблею в бою махати і полком командувати, ніж займатися розбиранням перехоплених листів, перевіркою різноманітних відомостей і чуток, засиланням у стан супротивника надійних гінців. При цьому порекомендував на своє місце сотника Лавріна Капусту, який “з молодих та ранніх”, “знає стільки мов, скільки й сам Богдан”, “бував з гетьманом ще у Франції” (мабуть малася на увазі участь козаків на прохання французького короля у битві під Дюнкерком).
Довідка “К”
Відомо, що у 40-х роках XVII ст. Лаврін Капуста перебував у Запорозькій Січі, у квітні 1648 р. брав участь у повстанні реєстрових козаків у Кам’яному Затоні, разом з якими приєднався до української армії під проводом Богдана Хмельницького. Пізніше був учасником Жовтоводської, Корсунської та Пилявецької битв. У листопаді 1648 р. за наказом гетьмана здійснив на чолі окремого корпусу похід на Городок і Перемишль. Є неодноразові згадування про нього як гадяцького полковника. А в лютому 1649 р. Б. Хмельницький призначив його, як зазначається в історичних документах, суботівським городовим отаманом, що свідчило про особливу довіру.
Завдяки такому наближенню до себе відданого і перевіреного в екстремальних ситуаціях козацького полковника Богдан Хмельницький зміг неодноразово убезпечитися від підступних намірів ворогів отруїти або вбити його. Справа в тому, що Лаврін Капуста одночасно займався як розвідувальною, так і контррозвідувальною роботою. Перебуваючи у Суботові, він перший звернув увагу на підозрілу поведінку дружини Б.Хмельницького Мотрони, а згодом з перехоплених листів, які за дорученням польських магнатів писав їй Чаплинський, дізнався, що їй давалася вказівка отруїти чоловіка, за що призначалася велика винагорода. Мотрона була заарештована і після допитів зізналася у зраді.
У травні 1649 р. вдалося запобігти замаху на гетьмана, організованого польським шпигуном Яковом Смяровським. Поляки, дізнавшись що в оточенні гетьмана є незадоволені, завербували цього православного шляхтича, який був колишнім Черкаським підстаростою, і доручили йому організувати вбивство Хмельницького. Він отримав 50 бланків-привілеїв на шляхетство, куди потрібно було лишень вписати прізвища, і зумів підкупити чотирьох козацьких старшин. Але спроба завербувати п’ятого стала фатальною: змову викрили, під час обшуку у Смяровського знайшли бланки-привілеї і на старшинській раді йому винесли смертний вирок.
Довідка “К”
У 1650-му та 1652 р. козацькій контррозвідці вдалося розкрити кілька спроб підготовки вбивства Богдана Хмельницького, у 1653 р. – зірвати таємні антигетьманські інтриги окремих старшин, у листопаді того ж року – підготовку змови полковника М. Федоровича проти Хмельницького.
І все ж основними завданнями для Л. Капусти були організація і проведення розвідувальної діяльності. Кожен крок узгоджувався безпосередньо з Богданом Хмельницьким, який, за свідченням джерел, здійснював загальне керівництво розвідкою. Напевно у складі Генеральної канцелярії працювали особи, причетні до розвідувальної служби, однак вони підлягали не генеральному писарю, а гетьманові. У найважливіших випадках він сам приймав розвідників, інструктував їх перед відправкою у стан супротивника і потім вислуховував від них звіти – лише до нього надходила вся найважливіша інформація військового чи політичного змісту. Але, звісно ж, він не міг сам всього охопити, тому вирішення багатьох таємних справ покладав на таких близьких помічників, як Лаврін Капуста.
Не виключено, що саме за участю Л. Капусти з кінця 1650-х до літа 1651 р. була проведена одна з наймасштабніших у тогочасній Європі розвідувальних операцій з направлення у Польщу й Галичину близько 2 тис. осіб із завданням збирати відомості різноманітного характеру, проводити диверсійні акти та готувати повстання. Характерно, що їхня діяльність носила не стихійний характер, а спрямовувалася на місцях резидентами. Добувати відомості військового характеру були зобов’язані полкові й навіть сотенні структури державної влади. Чимало бійців тогочасного таємного фронту за своїм соціальним статусом належали до шляхти, обіймали офіцерські посади, що давало їм змогу добувати особливо цінну інформацію. Основне ж ядро розвідувальної системи складали козаки – саме вони мали змогу збирати політичну інформацію під час місій до Польщі, Литви, Московії, Швеції, Османської імперії, Кримського ханства. Важливу роль у залаштункових справах відігравали православні священики та ченці. Серед розвідників були й представники незаможних верств населення: утікачі, жебраки, вуличні артисти.
Б. Хмельницький застосовував силу лише тоді, коли вже хитрість виявляла безсилля. Так, у вересні 1648 р., коли 100-тисячне українське військо стояло під Пилявцями (неподалік нинішнього Старокостянтинова), гетьман провів ефективну дезінформаційну операцію. Про участь у її розробці Лавріна Капусти даних немає, хоч він тоді вже перебував у оточенні Б. Хмельницького і брав активну участь у битві. У той час козаки очікували підходу союзників – татарського загону – і бойових дій проти поляків, яких було понад 140 тис., не розпочинали. Прийшло ж усього 4 тис. кримчаків. Після певних роздумів Хмельницький підіслав до шляхтичів священика із завданням “правдиво” розповісти, що прибуло 40-тисячне татарське військо. У результаті в польському стані почали панікувати, а коли розпочалася битва, ворог не втримався й кинувся тікати. У порожньому таборі шляхти козаки заволоділи багатими трофеями – усією артилерією та військовим обозом.
Іншого разу, під час взяття Бердичева у 1652 р., козаки також вдалися до хитрощів. Тоді польський гарнізон у складі близько 7 тис. жовнірів сховався за мурами добре укріпленої монастирської фортеці. До того ж поляки мали перевагу в артилерії: 56 гармат проти 12 у козаків і 8 тис. війська. У цій ситуації було вирішено на штурм не йти, а послати до міста свого роду розвідника-диверсанта зі спеціальним завданням. Припускають, що нібито цю операцію розробляв сам Лаврін Капуста. Він відшукав одного з козаків зі знанням польської мови, який втратив вухо у давньому бою. Йому роздряпали рану до крові, перев’язали, перевдягнули в мундир польського мушкетера та інсценували його втечу з полону. Поляки відчинили браму і впустили втікача, який згодом досить “правдоподібно” розповів про своє перебування у полоні, про катування і про те, як йому вдалося приспати пильність охоронців і вирватися на волю. На доказ він постійно бідкався за своїм відрізаним вухом і поривався помститися кривдникам. Поляки йому повірили. Скориставшись цим, козак в одну з ночей відчинив ворота і впустив у фортецю військо Б.Хмельницького, яке за кілька годин захопило місто.
Майже схожа ситуація була і під час облоги Житомира. Тоді в добре укріпленій фортеці, яка височіла на Замковій горі, засіло більше тисячі піших і кінних поляків. Лаврін Капуста запропонував Б. Хмельницькому авантюрну, на перший погляд, ідею: викрасти з фортеці польського воєводу і в обмін на обіцянку зберегти йому життя змусити поляків здатися. Вночі за мури пробралися троє відчайдухів і почали полювання на воєводу. Однак це була непроста затія, і реалізувати її не вдалося. Зате козаки змогли обеззброїти варту біля брами і відчинити її, чим одразу скористалися козацькі загони, що чатували поряд наготові. У результаті фортецю вдалося взяти майже без втрат.
Богдан Хмельницький умів помічати й цінувати обдарованих полковників у своєму оточенні і вміло їх використовувати в інтересах Української держави. Коли він зрозумів, що Лаврін Капуста на своєму посту досяг неабияких здобутків, став масштабно мислити, добре розбиратися в заплутаних хитросплетіннях міжнародної політики і при цьому давати слушні поради, вміти аргументовано переконувати інших на козацьких радах, він вирішив спробувати використати його в дещо іншій сфері таємної дипломатії. У 1654 р. гетьман, розуміючи, що самотужки Україні важко протистояти зазіханням Польщі і Кримського ханства на свої території, все більше звертає погляд на Московське царство як можливого союзника у справі захисту православних християн. Він прагне переконати московський уряд у необхідності спільних дій, якнайшвидше перекинути свої полки на територію козацької України, щоб не допустити об’єднання кримської та польської армій.
На чолі одного з посольств він посилає до Москви Лавріна Капусту, який у травні 1653 р. брав участь у Земському соборі, а 4 жовтня того ж року мав зустріч з царем Олексієм Михайловичем. У листі від гетьмана, який озвучив козацький посланець, зазначалося, що “...король с войсками своими на Украину идет. И они, не хотя монастырей и церквей божиих и християн в мучительство выдать, бьют челом, чтоб государь его пожаловал, войска свои вскоре послать к ним велел”.
З цього часу Б. Хмельницькому чи не вперше за роки національно-визвольної війни доводиться ґрунтовно зайнятися організацією збору військово-політичної інформації про Кримське ханство уже як про потенційного супротивника України. Оскільки протягом квітня-червня 1654 р. не вдалося запобігти укладенню польсько-кримського союзу, спрямованого проти Української держави, гетьман, з одного боку, посилює розвідувальну діяльність стосовно Криму, з іншого – все ж намагається дипломатичним шляхом вплинути на розвиток ситуації. Упродовж 1655–1657 рр. Лаврін Капуста на чолі українського посольства кілька разів виїздив до Туреччини, де зустрічався з султаном та іншими сановними особами, намагаючись схилити їх до прийнятної для української сторони позиції на міжнародній арені.
Коли в липні 1657 р. помер Богдан Хмельницький, Лаврін Капуста в умовах суворої конспірації здійснив ще одну, чи не останню в своєму житті, таємну операцію. На наступний день після похорону він забрав тіло з Іллінської церкви у Суботові, де воно за останньою волею небіжчика було поховане поруч із сином Тимошем, і перепоховав у печері в горі біля Чигирина, щоб навіть над мертвим козацьким отаманом ніхто не зміг поглумитися. Принаймні так ідеться в одній з легенд, бо й до сьогоднішнього дня точне місце поховання Б. Хмельницького невідоме, як і не знайдено його прах.
Сам Лаврін Капуста ще в середині травня 1657 р. під час перебування у Стамбулі нібито тяжко захворів. Можливо хвороба і призвела згодом до його смерті, хоча документальних свідчень цьому не збереглося. Лише в деяких джерелах, де подається його біографія, зазначається: “Рік народження невідомий, дата смерті – після травня 1657 р.”.
Олександр Скрипник
