Розвідка доповідає точно…

Спогади Василя Єгоровича Ісакова виглядають як дивовижний та захопливий роман, але спираються вони (як і в усіх людей, що бачили війну на власні очі) на суворі, безжальні, просочені кров’ю та порохом, фронтові будні.

Біографічна довідка

Ісаков Василь Єгорович народився у 1922 р. у м.Дем’янськ Ленінградської області

У роки Великої Вітчизняної війни обіймав посади:

- заступника командира відділення розвідки 79 окремого лижного батальйону 33 лижної бригади Північно-Західного фронту;

- командира відділення розвідки 1 лижного батальйону 22 лижної бригади Північно-Західного фронту;

- помічника командира взводу пішої розвідки 86 гвардійського стрілецького полку 28 гвардійської стрілецької дивізії 3 Українського фронту.

Державні нагороди:
- орден Вітчизняної війни І ступеня;
- орден Червоної зірки;
- орден Слави ІІІ ступеня; 
- орден Богдана Хмельницького;
- медаль “За отвагу”;
- дві медалі “За бойові заслуги”;
- інші медалі, загалом – 25 нагород.

До лав Червоної Армії Василь Ісаков був призваний 14 липня 1941 року. Воював у складі 79 окремого лижного батальйону на Північно-Західному фронті. За перші 4 місяці війни у батальйоні з 600 бійців живими залишилось лише 16.  

Протягом травня-жовтня 1942 року Ісаков навчався у школі сержантів за фахом розвідника. Василь Єгорович згадує цей період: “…заняття тривали вдень і вночі та велись у надзвичайно жорстких умовах. Зокрема, щодня проходили по 40-50 кілометрів з повним озброєнням та спорядженням. Після такого виснажливого навчання участь у боях, атаках, наступах сприймалась майже як бажане полегшення”.

У грудні 1942 року Василь Ісаков був призначений командиром відділення розвідки 1 лижного батальйону 22 лижної бригади Північно-Західного фронту.

У березні 1943 року молодого розвідника призначено заступником командира взводу пішої розвідки 86 гвардійського стрілецького полку 28 гвардійської стрілецької дивізії 3 Українського фронту. У складі цього полку Василь Єгорович брав участь у визволенні російського міста Бєлгород та багатьох міст України.

Гітлерівське командування перетворило Бєлгород на потужний вузол опору. Після запеклих боїв радянські війська 5 серпня 1943 року оволоділи містом. З цієї нагоди в Москві відбувся перший артилерійський салют (пролунало 24 залпи із 120 гармат).

Після боїв за Бєлгород, долаючи шалений опір противника, війська підійшли до міста Харків, який гітлерівці завзято обороняли. Під час наступу полк Ісакова зазнав величезних втрат.



Василь Єгорович розповідає: «Цілодобово надходили накази з вимогою добути розвідувальні відомості. В свою чергу розвідники вживали всіх заходів з метою виконання завдань командування”. За взяття міста Харків увесь особовий склад взводу, в якому служив Ісаков, був нагороджений медалями «За отвагу».

Наприкінці вересня 1943 року радянські війська вийшли до Дніпра, форсували його та захопили плацдарм на правому березі. 15 жовтня війська Українського фронту перейшли у наступ в напрямку Кривого Рога.

Ісаков згадує: “….наш полк був змушений перейти до оборони поблизу села Червона Балка. Через значні втрати він був вкрай ослаблений, командування полку чекало на підкріплення. У цей час до штабу дивізії надійшла інформація, що німецькі війська перекидають додаткові сили на нашу ділянку фронту. Розвідувальний взвод, де я служив, отримав завдання провести пошук та захопити полоненого. Я був призначений командиром групи забезпечення та відповідав за вогневе прикриття групи захвату. Ніч як ніколи сприяла нашому успіху. Панувала цілковита темрява, йшов дрібний дощ. Ми майже впритул наблизились до траншей противника, коли побачили трьох німецьких солдат. Група захвату спрацювала миттєво. І не встигли фашисти оцінити ситуацію, як двоє з них були вбиті, а третій захоплений у полон. Наш відхід був помічений іншими фашистами і німці відкрили вогонь. Та марно, ми встигли відійти. До речі, той полонений на допиті надав надзвичайно цінні свідчення, завдяки яким нашій дивізії вдалося прорвати оборону противника”.
Наступ радянських військ фашисти зупинити не змогли. Розвідник Ісаков разом із бойовими побратимами впевнено йшов до Перемоги...

“…Зараз і не пригадати всіх епізодів фронтових буднів. Ми, солдати Великої Вітчизняної війни, в ті часи думали про одне: якнайшвидше звільнити Батьківщину від окупантів” – каже Василь Єгорович.

У травні 1944 року Василь Ісаков направлений до Уфимського піхотного училища, де і зустрів Перемогу. У 1947 році Василь Єгорович закінчив училище та був направлений для проходження служби до Німеччини. Фронтовий досвід став у нагоді Ісакову під час подальшої офіцерської служби.

Василь Єгорович Ісаков прослужив у Збройних Силах 33 роки та був звільнений у запас у званні гвардії підполковника. Зараз він мешкає у місті Житомир.

Проживши таке складне, велике в усіх розуміннях цього слова життя, Василь Єгорович і сьогодні залишається у душі тим вісімнадцятирічним юнаком, який колись відразу після школи став фронтовим розвідником. Він із задоволенням розповідає про свої фронтові та післявоєнні закоханості, жартує та посміхається. І лише на хвилину замовкає, ніби подумки повертаючись у минуле, коли згадує війну і своїх товаришів, яким не пощастило дожити до найважливішого, найурочистішого свята нашого народу – Дня Перемоги.    


Із особистого архіву В.Є.Ісакова