Безцінний досвід розвідника

Цю людину багато хто знає, але мало кому відома навіть мала частина тих подій, в яких він особисто брав участь або до яких був причетний. Але сьогодні вже можливо, навіть потрібно розповісти про це людям.
Народився Борис Юхимович Стекляр 29 січня 1923 року в місті Новоград-Волинський Житомирської області в родині військового.

Свою першу солдатську гімнастерку Борис Юхимович надів 26 червня 1941 року, рівно за тиждень після того, як отримав на руки свідоцтво про закінчення середньої школи. Наступного дня після випускного балу Борис Стекляр прибув до військкомату записуватись добровольцем, де отримав відмову, оскільки на той час мав неповних 18 років. Після відмови у військкоматі, він пішов до неподалік розташованого 38 батальйону зв’язку 12 Армії південно-західного фронту, де знали його батька і тому не відмовили, призначили на посаду мотоциклетного кулеметника.

Вже на початку війни, під час тяжких боїв був двічі контужений, але щоразу швидко повертався до строю. У жовтні 1941 року, після виписки із шпиталю, пройшов навчання в учбовій роті винищувачів танків.

У грудні 1941 року Б. Ю. Стекляр направлений на Калінінський фронт до 908 стрілецького полку 246 стрілецької дивізії 29 Армії під місто Ржев, де був відібраний у взвод полкової розвідки, в складі якої успішно відвоював до грудня 1942 року, доки не дістав важке поранення у ліву ногу під час виконання спеціального завдання.
Зі спогадів Бориса Юхимовича про ті події: "19 грудня 1942 року, за наказом командування, моє відділення було направлено за лінію фронту для взяття в полон артилерійського офіцера, але ми зіштовхнулись із німецькою розвідкою, яка йшла на наш бік фронту. Зав’язався бій, в якому ми отримали перемогу, але під час бою я одночасно із німцем поцілили один у одного. Мій постріл виявився влучнішим: німець впав замертво, а його куля поцілила мені у ліву ногу. Слава богу хлопці не кинули, зробили із плащ-наметів носилки та тягли мене на собі 12 кілометрів, за що я їм вдячний і до сьогодні."

Після шпиталю, з січня 1942 по березень 1943 року, командував відділенням розвідки 491 протитанкового артилерійського полку, який на той час вів бої під Сталінградом. За низку успішно проведених розвідувальних операцій отримав звання ’’сержант’’ та був нагороджений медаллю ’’За відвагу’’.

З березня 1943 по березень 1944 року Борис Юхимович навчався у першому Ленінградському артилерійському училищі, що розташовувалось у місті Енгельс Саратовської області, яке закінчив з відзнакою та отримав військове звання молодший лейтенант.

Після закінчення училища був призначений командиром взводу розвідки 211 артилерійського полку 61 армії 1 Білоруського фронту. У складі 61 армії брав участь у визволенні Білорусії.

Після визволення Білорусії направлений на 2 Прибалтійський фронт, де брав участь у визволенні міста Рига, за що був нагороджений орденом Великої Вітчизняної війни 2 ступеня.

У листопаді 1944 року, після визволення Прибалтики, направлений до Польщі. За визволення Варшави був нагороджений орденом Великої Вітчизняної війни 1 ступеня.

Велику Перемогу зустрів у Німеччині, в місті Вітенберг, але на цьому війна для Бориса Юхимовича не скінчилась. У травні 1945 року він був призначений командиром роти СМЕРШ в місті Берлін.

У серпні 1945 року лейтенант Стекляр направлений на далекосхідний фронт, але ешелон, в якому слідувала його частина, встиг дістатися лише до Новосибірська. Бойові дії на Далекому Сході вже завершувалися розгромом Квантунської армії і капітуляцією Японії.

Справа йшла до завершення війни, Стекляр збирався поступити в один з ленінградських технічних вузів, але всі плани змінилися в один день. Лейтенанта Стекляра викликали до штабу дивізії і запропонували відважному військовому розвідникові піти вчитися в спеціальний учбовий заклад, де готували співробітників для роботи в органах державної безпеки.

Після закінчення училища Стекляру дали направлення в центральний апарат МГБ СРСР. Він відмовився. Йому не подобалися ані великі міста, ані багатолюдні установи. Не подобаються і до цього дня. Сам попросив послати його на Рівненщину.

Так от і вийшло. Прийшов лейтенант з війни, а попав – знову на фронт. У ті післявоєнні роки довелося офіцерові-фронтовику розплутати безліч складних справ.



Ось що згадує полковник у відставці Стекляр Б. Ю. про хитрощі військових розвідників того часу: "У черговий раз командування відправило нас, розвідників, для взяття ’’язика ’’, бо з дня на день – наступ наших військ, а інформації – вкрай мало. Це було під Ржевом, село Грейдіно, де на той час велися запеклі бої. Перейшли ми з моїми хлопцями лінію фронту, залягли в засаду та почали вести спостереження. На другий день спостереження нашу увагу привернув німецький офіцер, капітан, який досить часто навідувався до хати край села разом з одним солдатом-охоронцем. Наша група вирішила дочекатися вечора, бо поспішати, як то кажуть у нас, у розвідників, потрібно повільно, і розробили план захоплення у полон цього капітана. З початку вирішили ’’зняти’’ охоронця, але не вбивати його, а просто оглушити й відтягнути до лісу на той випадок, коли щось не вийде з офіцером, – щоб привести охоронця до штабу полку. Увечері хлопці спрацювали точно за планом: увійшли в хату, а німець там із жінкою, на нас зовсім не чекав. Оглушили ми його ударом по голові, поклали у заздалегідь підготовлений плащ-намет і швиденько – до штабу полку. Німець виявився цінним джерелом інформації, займав посаду начальника артилерійського озброєння полку. За цю успішно виконану операцію я отримав першу медаль ’’За бойові заслуги’’."