Ніхто не забутий, ніщо не забуте
Святий обов’язок – донести до нащадків історичну правду про війну та її героїв, їх подвиги, радощі перемог та біль втрати бойових друзів, зробити все для того, щоби ніколи не перервався зв’язок поколінь. |
 |
Служба у гвардійському розвідувальному батальйоні – почесна і відповідальна
Історія створення, бойовий шлях та сьогодення 54 окремого гвардійського Прутсько-Померанського, орденів Олександра Невського, Богдана Хмельницького 3-го ступеня та Михайла Кутузова розвідувального батальйону.
Розвідка – надзвичайно складна, відповідальна та небезпечна служба
Звісно, не буде оригінальним вислів про те, що шлях будь-якого фронтовика – дуже важке життєве випробування. А тим більше – шлях фронтовика-розвідника.
Розвідка доповідає точно…
Спогади Василя Єгоровича Ісакова виглядають як дивовижний та захопливий роман, але спираються вони (як і в усіх людей, що бачили війну на власні очі) на суворі, безжальні, просочені кров’ю та порохом, фронтові будні.
Всенародне свято Великої Перемоги
5 травня 2010 у Головному управлінні розвідки Міністерства оборони України на Лютізькому плацдармі відбулись урочисті заходи, приурочені до 65-ї річниці Великої Перемоги.
Поки живу – сподіваюсь!
В Головному управлінні розвідки Міністерства оборони України, в рамках заходів, приурочених до 65-ї річниці Великої Перемоги, проведено зустріч особового складу з легендарним розвідником Євгеном Степановичем Березняком.
Безцінний досвід розвідника
Цю людину багато хто знає, але мало кому відома навіть мала частина тих подій, в яких він особисто брав участь або до яких був причетний. Але сьогодні вже можливо, навіть потрібно розповісти про це людям.
Славетному 29 окремому ордена Червоної Зірки розвідувальному батальйону – 67 років!
Сьогодні особовий склад та ветерани 29 окремого розвідувального батальйону відзначають 67-му річницю створення частини, героїчний бойовий шлях якої розпочався у роки Великої Вітчизняної війни
Стежками розвідувального зв’язкового
Поміж тих, хто вижив на чужині й не зрікся рідної землі, – Петро Когут. Про нього ця розповідь.
В його очах – війна. І Перемога
Непоказна, давно не обновлювана меблями і ремонтом квартира в одному з будинків чудового міста – затишного Львова. Таких тут – сотні. Але зовсім небагато, практично одиниці, таких людей, як мешканець цієї квартири – сивий-сивий дідусь із сумними, стомленими, але все ж добрими очима…
Солдат Победы
Три ордена Славы украшают грудь капитана в отставке Василия Чепика. Василий Прокофьевич — один из немногих полных кавалеров этого ордена, живущих в Украине. Все эти награды бесстрашный воин заслужил при освобождении Европы от фашистов.
На Хмельниччині залишився один кавалер Зірки Героя
Свого часу було 69 подолян, удостоєних за воєнні подвиги найвищої нагороди — звання Героя Радянського Союзу. До цієї когорти долучилися ще дев’ятнадцять солдатів та офіцерів, що отримали Золоту Зірку за визволення Хмельниччини від фашистів. Більшість із них не дожили до кінця війни. Отримавши Зірки за свою хоробрість, вони й далі залишалися хоробрими. Через те додому нерідко повертались лише похоронки. Але дехто назавжди запам’ятав землю, за яку воював, і після війни повернувся саме сюди. Серед таких був і Олександр Хабаров.
