Розвідка партизанських формувань на території України під час Великої Вітчизняної війни 1941–1945 років
21 вересня 2011
70-й річниці партизанського руху в Україні присвячується
22 вересня цього року згідно з Указом Президента України “Про заходи з відзначення у 2011 році Дня партизанської слави та 70-ї річниці партизанського руху в Україні у період Великої Вітчизняної війни 1941–1945 років” та постановою Верховної Ради України “Про відзначення 70-річчя партизанського руху в Україні” в нашій країні відзначатиметься 70-річчя партизанського руху.
Служба зв’язків з громадськістю Головного управління розвідки Міністерства оборони України продовжує публікувати матеріали про партизан України. Цього разу до уваги читачів пропонується нарис про ведення розвідки партизанськими формуваннями.
Серед ключових подій минулого тисячоліття та понять нашої історичної пам’яті була і залишається Велика Вітчизняна війна. Україна стала одним із головних театрів бойових дій Другої світової війни, де до осені 1943 року воювала майже половина радянських збройних сил.
Ефективність бойової та диверсійної діяльності партизан, більше того, саме існування партизанських загонів та з’єднань залежало, перш за все, від розвідки сил та намірів противника, який ще у зародку намагався ліквідувати партизанський рух, а в майбутньому залучав колосальні ресурси для обмеження розмаху партизанської війни та послаблення сили ударів партизан по тилах німецько-фашистських військ.
Разом з тим, від результативності партизанської розвідки, від повноти, своєчасності та достовірності її даних про противника залежали доля та успіх значної кількості операцій радянських військ, адже, контролюючи значні території в тилу ворога, розвідка партизанських формувань значно доповнювала й уточнювала велику кількість важливих даних, котрі отримувало радянське командування з інших джерел.
Становлення та розвиток партизанської розвідки проходили у складних умовах ворожого терору, дій добре організованого та налагодженого контррозвідувального та поліцейського апарату, що мав досвід боротьби з комуністичним та антифашистським рухом в Європі.
Найбільш складним і важким для партизанського руху був перший період війни. Відсутність досвіду і кваліфікованих кадрів, безперебійного зв’язку із “Великою землею”, нестача озброєння та боєприпасів негативно впливали на ефективність дій народних месників. Доводилось учитися і всього досягати самостійно. У цей час більшість партизанських формувань тривалий час не змінювала району базування, тому розвідка ворога обмежувалася збором відомостей у прилеглих населених пунктах та забезпечувалася силами окремих розвідників та агентурної мережі антифашистського підпілля.
Із зростанням чисельності партизанських формувань і поширенням їх діяльності на Правобережжя та південні райони України, а також створенням надійної системи радіозв’язку з “Великою землею” організація партизанської розвідки почала вдосконалюватися. Своєчасне отримання даних щодо сил та планів противника вже не обмежувалося, як раніше, забезпеченням безпеки і бойових операцій партизан. Не менш важливим завданням стала розвідувальна діяльність в інтересах керівництва Червоної Армії.
Підрозділи розвідки здебільшого були сформовані таким чином.
При штабі партизанського з’єднання існувала група дальньої розвідки чисельністю близько 50–70 осіб. Ця група, як правило, була кінна, озброєна автоматичною зброєю і підібрана із найбільш досвідчених партизан. Група дальньої розвідки вела розвідку на відстані до 60 км від району базування партизанського загону. В свою чергу, в партизанських загонах були сформовані розвідувальні підрозділи (роти).
Способи розвідки, які застосовували партизани, були надзвичайно різноманітними, проте найбільш розповсюдженими були спостереження, підслуховування, засідка, наліт та елементи агентурної розвідки. З метою позбавлення фашистів можливості застосовувати танки, артилерію та авіацію партизани намагалися нападати на противника раптово та стрімко, часто у нічний час та непогоду.
Ударна група здійснювала вогневий напад на противника або захоплювала полонених, документи, озброєння тощо. Групи забезпечення мали завдання запобігти або затримати просування ворожих підкріплень до місця проведення засідки. Резерв застосовувався залежно від обстановки.
Слід зазначити, що для ефективного проведення засідок розвідники широко використовували мінування місцевості, а також влаштовували лісові завали. Для захоплення автомашин партизани часто зупиняли їх, подаючи сигнали червоними ліхтарями, підкидали колючки, перегороджували дороги натягнутим дротом. З метою вибіркового захоплення (знищення) ворожого автомобіля або окремої особи вони виставляли на шосе перевдягнутих в однострої противника розвідників, які зображали регулювальників (патруль) або будували хибні контрольно-перепускні пункти.
Також народні месники успішно проводили подвійні та потрійні засідки. Такі засідки проводилися поетапно з метою заманювання противника або його підкріплення до місця, де була підготовлена більш потужна засідка, або силами декількох загонів створювався так званий “вогневий мішок”.
Для захоплення або знищення невеликих груп фашистів організовувалися пересувні засідки – партизани йшли або їхали по дорозі під виглядом селян, поліцейських або німецьких солдатів та раптово нападали на зустрічних гітлерівців.
Із зростанням бойової майстерності партизанські формування почали здійснювати нальоти на великі гарнізони противника або на декілька об’єктів одночасно. Часто нальоти здійснювали спільно декілька загонів (з’єднань). Відомі історичні факти здійснення нальотів угрупованнями партизан чисельністю понад 1 тис. осіб, які мали на озброєнні міномети та гармати.
Роль диверсій зросла у другій половині війни, коли партизан почали забезпечувати спеціальними мінно-вибуховими засобами. Перевага диверсій полягала в тому, що мінування об’єктів було відносно легко здійснити та при цьому противнику завдавалось значних втрат. На встановлення міни, залежно від її типу, партизанським мінерам потребувалось від 1 до 10 хвилин.
Важливу роль у тактиці партизанських формувань відігравали рейди, які являли собою сукупність боїв, диверсійно-розвідувальної та агітаційної роботи, що проводилася під час тривалих виходів партизанських формувань з базових районів. До 1943 року рейди здійснювалися невеликими загонами на короткий час та на обмеженій території. З літа 1943 року партизанські рейди стали більш тривалими та здійснювалися великими партизанськими з’єднаннями з метою проведення масштабних операцій у ворожому тилу. Так, з червня по вересень 1943 року тривав Карпатський рейд партизанського з’єднання під командуванням С. А. Ковпака, у ході якого народні месники пройшли 2 тисячі кілометрів через 13 областей Білорусі та України і дійшли до кордону з Угорщиною. В ході рейду було знищено та поранено понад 3 тисячі окупантів, розгромлено 36 поліцейських дільниць, знищено три електростанції, пущено під уклін 19 військових ешелонів, підірвано 52 мости, у тому числі 14 залізничних.
Слід зазначити, що разом з веденням розвідки своїми силами партизанські формування були базою для розгортання системи спеціальної розвідки за лінією фронту, яку здійснювали формування (загони, групи, резидентури) 4-го Управління НКВС-НКДБ, що вели спеціальну розвідку, викривали ворожу агентуру, вчиняли диверсії й теракти проти командного складу й адміністрації окупантів.
З весни 1943 року партизанський рух на території України, у тому числі розвідка “народних месників”, значно активізувався. З цього часу було значно збільшено зони бойової, розвідувальної та диверсійної діяльності партизанських формувань, що було обумовлено підготовкою Червоної Армії до проведення стратегічних операцій.
У травні 1943 року була проведена нарада підпільного Центрального комітету Комуністичної партії України (ЦК КП(б)У), у резолюції якої було приділено значну увагу питанням вдосконалення організації розвідки в партизанських формуваннях. Зокрема, у резолюції зазначалась необхідність глибокої розвідки маршрутів визначених рейдів партизанських загонів та з’єднань, точного встановлення дислокації ворожих гарнізонів та резервних частин, розташованих на шляху висування, їх чисельність, озброєння, боєздатність та моральний стан, розташування опорних пунктів ворога, ступінь укріплення і можливі шляхи його відступу. Особлива увага приділялася налагодженню постійного зв’язку з місцевим населенням з метою збору якнайбільшої кількості даних про ворога. З цією метою підпільний ЦК КП(б)У вимагав від командирів загонів і з’єднань кількісно і якісно посилити розвідувальні підрозділи, озброїти їх найкращою зброєю та забезпечити кіньми.
Водночас з боку українського штабу партизанського руху (УШПР), який був створений у червні 1942 року, посилилися вимоги до розвідувальних відомостей, які добували партизани, з метою налагодження системи безперебійного забезпечення штабів фронтів розвідувальною інформацією.
95 українців стали Героями Радянського Союзу, близько 63,7 тис. нагороджені орденами і медалями. Шість партизанських командирів отримали ордени Суворова, понад 1 тисяча – ордени Богдана Хмельницького І-ІІІ ступенів.
Служба зв’язків з громадськістю Головного управління розвідки Міністерства оборони України продовжує публікувати матеріали про партизан України. Цього разу до уваги читачів пропонується нарис про ведення розвідки партизанськими формуваннями.
Серед ключових подій минулого тисячоліття та понять нашої історичної пам’яті була і залишається Велика Вітчизняна війна. Україна стала одним із головних театрів бойових дій Другої світової війни, де до осені 1943 року воювала майже половина радянських збройних сил.
| Паралельно із масштабними військовими операціями на окупованій території України у тилу агресора був розгорнутий партизанський рух, який уже із середини 1942 року став вагомим фактором збройного протиборства. Десятки тисяч українських партизанів завдавали потужних ударів по комунікаціях противника, відволікали від переднього краю значну кількість ворожих військ, дезорганізовували систему управління та забезпечення фашистських військ, надаючи тим самим значну допомогу Червоній Армії. |  |
Ефективність бойової та диверсійної діяльності партизан, більше того, саме існування партизанських загонів та з’єднань залежало, перш за все, від розвідки сил та намірів противника, який ще у зародку намагався ліквідувати партизанський рух, а в майбутньому залучав колосальні ресурси для обмеження розмаху партизанської війни та послаблення сили ударів партизан по тилах німецько-фашистських військ.
Разом з тим, від результативності партизанської розвідки, від повноти, своєчасності та достовірності її даних про противника залежали доля та успіх значної кількості операцій радянських військ, адже, контролюючи значні території в тилу ворога, розвідка партизанських формувань значно доповнювала й уточнювала велику кількість важливих даних, котрі отримувало радянське командування з інших джерел.
Становлення та розвиток партизанської розвідки проходили у складних умовах ворожого терору, дій добре організованого та налагодженого контррозвідувального та поліцейського апарату, що мав досвід боротьби з комуністичним та антифашистським рухом в Європі.
Найбільш складним і важким для партизанського руху був перший період війни. Відсутність досвіду і кваліфікованих кадрів, безперебійного зв’язку із “Великою землею”, нестача озброєння та боєприпасів негативно впливали на ефективність дій народних месників. Доводилось учитися і всього досягати самостійно. У цей час більшість партизанських формувань тривалий час не змінювала району базування, тому розвідка ворога обмежувалася збором відомостей у прилеглих населених пунктах та забезпечувалася силами окремих розвідників та агентурної мережі антифашистського підпілля.
Із зростанням чисельності партизанських формувань і поширенням їх діяльності на Правобережжя та південні райони України, а також створенням надійної системи радіозв’язку з “Великою землею” організація партизанської розвідки почала вдосконалюватися. Своєчасне отримання даних щодо сил та планів противника вже не обмежувалося, як раніше, забезпеченням безпеки і бойових операцій партизан. Не менш важливим завданням стала розвідувальна діяльність в інтересах керівництва Червоної Армії.
| З січня 1942 року в більшості партизанських формувань з невеликого числа найбільш відданих та підготовлених партизан почала створюватись так звана дальня розвідка, силами якої здійснювалась розвідка за межами базування партизанських загонів. З середини 1942 року зростання чисельності загонів та створення партизанських з’єднань дозволили вести розвідку вже не окремими особами, а підрозділами. З цього часу почала формуватись військова (бойова) розвідка партизан. |
 |
Підрозділи розвідки здебільшого були сформовані таким чином.
При штабі партизанського з’єднання існувала група дальньої розвідки чисельністю близько 50–70 осіб. Ця група, як правило, була кінна, озброєна автоматичною зброєю і підібрана із найбільш досвідчених партизан. Група дальньої розвідки вела розвідку на відстані до 60 км від району базування партизанського загону. В свою чергу, в партизанських загонах були сформовані розвідувальні підрозділи (роти).
Способи розвідки, які застосовували партизани, були надзвичайно різноманітними, проте найбільш розповсюдженими були спостереження, підслуховування, засідка, наліт та елементи агентурної розвідки. З метою позбавлення фашистів можливості застосовувати танки, артилерію та авіацію партизани намагалися нападати на противника раптово та стрімко, часто у нічний час та непогоду.
| Засідки являли собою заздалегідь підготовлений раптовий напад на противника, що рухався: військові підрозділи, ешелони, автомобільні колони тощо. Залежно від завдань, умов обстановки та місцевості, а також наявних сил і засобів у засідках брала участь певна кількість партизан – від групи до загону. Проти великих колон фашистських військ до участі у засідці могло залучатися декілька загонів. Для проведення засідки призначались ударна група, група забезпечення та резерв. У разі потреби призначалося декілька ударних груп або груп забезпечення, до складу яких могли включатися протитанкові розрахунки та снайпери. |
 |
Ударна група здійснювала вогневий напад на противника або захоплювала полонених, документи, озброєння тощо. Групи забезпечення мали завдання запобігти або затримати просування ворожих підкріплень до місця проведення засідки. Резерв застосовувався залежно від обстановки.
Слід зазначити, що для ефективного проведення засідок розвідники широко використовували мінування місцевості, а також влаштовували лісові завали. Для захоплення автомашин партизани часто зупиняли їх, подаючи сигнали червоними ліхтарями, підкидали колючки, перегороджували дороги натягнутим дротом. З метою вибіркового захоплення (знищення) ворожого автомобіля або окремої особи вони виставляли на шосе перевдягнутих в однострої противника розвідників, які зображали регулювальників (патруль) або будували хибні контрольно-перепускні пункти.
Також народні месники успішно проводили подвійні та потрійні засідки. Такі засідки проводилися поетапно з метою заманювання противника або його підкріплення до місця, де була підготовлена більш потужна засідка, або силами декількох загонів створювався так званий “вогневий мішок”.
Для захоплення або знищення невеликих груп фашистів організовувалися пересувні засідки – партизани йшли або їхали по дорозі під виглядом селян, поліцейських або німецьких солдатів та раптово нападали на зустрічних гітлерівців.
| Іншим поширеним способом партизанської розвідки був наліт, який полягав у раптовому нападі на нерухомий об’єкт з метою його знищення, захоплення або виведення з ладу. Бойовий порядок партизанських сил для проведення нальоту, як правило, складався з ударної (штурмової) групи (зі складу якої часто виділялась підгрупа знищення охорони об’єкта /вартових/), груп забезпечення (прикриття, відволікання противника) та резерву. У разі необхідності могли створюватися групи мінування (підриву). Озброєння та чисельний склад групи (загону) для проведення нальоту залежав від завдань, наявних сил і засобів, а також від ступеня захищеності об’єкта нападу. |  |
Із зростанням бойової майстерності партизанські формування почали здійснювати нальоти на великі гарнізони противника або на декілька об’єктів одночасно. Часто нальоти здійснювали спільно декілька загонів (з’єднань). Відомі історичні факти здійснення нальотів угрупованнями партизан чисельністю понад 1 тис. осіб, які мали на озброєнні міномети та гармати.
| Окрім розвідки, іншою важливою складовою діяльності партизан були диверсії, які здійснювались із метою дезорганізації ворожого тилу та завдання втрат живій силі й техніці противника. У 1941–1942 роках, коли ще не було налагоджено забезпечення партизанських формувань спеціальними мінно-підривними засобами, партизани застосовували прості засоби та способи диверсій: підкопували залізничні шляхи, розбирали рейки, розкидали на автомобільних шляхах металеві “їжаки” та різні колючки для проколювання автомобільних покришок, готували “вовчі ями”, натягували поперек доріг дріт, влаштовували підпали. |
 |
Роль диверсій зросла у другій половині війни, коли партизан почали забезпечувати спеціальними мінно-вибуховими засобами. Перевага диверсій полягала в тому, що мінування об’єктів було відносно легко здійснити та при цьому противнику завдавалось значних втрат. На встановлення міни, залежно від її типу, партизанським мінерам потребувалось від 1 до 10 хвилин.
Важливу роль у тактиці партизанських формувань відігравали рейди, які являли собою сукупність боїв, диверсійно-розвідувальної та агітаційної роботи, що проводилася під час тривалих виходів партизанських формувань з базових районів. До 1943 року рейди здійснювалися невеликими загонами на короткий час та на обмеженій території. З літа 1943 року партизанські рейди стали більш тривалими та здійснювалися великими партизанськими з’єднаннями з метою проведення масштабних операцій у ворожому тилу. Так, з червня по вересень 1943 року тривав Карпатський рейд партизанського з’єднання під командуванням С. А. Ковпака, у ході якого народні месники пройшли 2 тисячі кілометрів через 13 областей Білорусі та України і дійшли до кордону з Угорщиною. В ході рейду було знищено та поранено понад 3 тисячі окупантів, розгромлено 36 поліцейських дільниць, знищено три електростанції, пущено під уклін 19 військових ешелонів, підірвано 52 мости, у тому числі 14 залізничних.
| Більшість рейдів другої половини 1943 року та особливо протягом 1944 року, проводилася в оперативній взаємодії з наступаючими військами Червоної Армії. Крім того, у 1944 році низка партизанських формувань здійснила успішні рейди за межі СРСР на території Польщі та Чехословаччини. Розширення спектру завдань партизанських формувань, поширення практики рейдів по тилах ворога вимагали подальшого вдосконалення системи розвідки партизанських формувань. З огляду на це в більшості партизанських з’єднань і загонів питаннями розвідки стали займатися заступники командирів з розвідки, посади яких були запроваджені наказом народного комісара оборони СРСР від 5 вересня 1942 року № 00189. Для заміщення посад заступників командирів партизанських загонів з розвідки за лінію фронту було направлено понад 360 осіб переважно з оперативного складу НКВС. Досить часто до компетенції заступника командира партизанського формування з розвідки, окрім керівництва розвідкою, входило й налагодження зв’язку з підпільними мережами, а також контррозвідувальна діяльність. |
 |
Слід зазначити, що разом з веденням розвідки своїми силами партизанські формування були базою для розгортання системи спеціальної розвідки за лінією фронту, яку здійснювали формування (загони, групи, резидентури) 4-го Управління НКВС-НКДБ, що вели спеціальну розвідку, викривали ворожу агентуру, вчиняли диверсії й теракти проти командного складу й адміністрації окупантів.
З весни 1943 року партизанський рух на території України, у тому числі розвідка “народних месників”, значно активізувався. З цього часу було значно збільшено зони бойової, розвідувальної та диверсійної діяльності партизанських формувань, що було обумовлено підготовкою Червоної Армії до проведення стратегічних операцій.
У травні 1943 року була проведена нарада підпільного Центрального комітету Комуністичної партії України (ЦК КП(б)У), у резолюції якої було приділено значну увагу питанням вдосконалення організації розвідки в партизанських формуваннях. Зокрема, у резолюції зазначалась необхідність глибокої розвідки маршрутів визначених рейдів партизанських загонів та з’єднань, точного встановлення дислокації ворожих гарнізонів та резервних частин, розташованих на шляху висування, їх чисельність, озброєння, боєздатність та моральний стан, розташування опорних пунктів ворога, ступінь укріплення і можливі шляхи його відступу. Особлива увага приділялася налагодженню постійного зв’язку з місцевим населенням з метою збору якнайбільшої кількості даних про ворога. З цією метою підпільний ЦК КП(б)У вимагав від командирів загонів і з’єднань кількісно і якісно посилити розвідувальні підрозділи, озброїти їх найкращою зброєю та забезпечити кіньми.
Водночас з боку українського штабу партизанського руху (УШПР), який був створений у червні 1942 року, посилилися вимоги до розвідувальних відомостей, які добували партизани, з метою налагодження системи безперебійного забезпечення штабів фронтів розвідувальною інформацією.
| Слід зазначити, що посилена увага до питання удосконалення розвідки партизанських формувань сприяла підвищенню ефективності бойової та диверсійної діяльності партизан. Підбиваючи підсумки можна впевнено сказати, що партизанський рух став потужним внеском у справу розгрому гітлерівської Німеччини. В цілому на бойовому рахунку партизан України 465 тис. знищених солдатів і офіцерів, 1,5 тис. одиниць бронетехніки, 211 літаків, майже 5 тис. ешелонів противника. Мужність та героїзм народних месників гідно відзначено і вшановано. |
 |
95 українців стали Героями Радянського Союзу, близько 63,7 тис. нагороджені орденами і медалями. Шість партизанських командирів отримали ордени Суворова, понад 1 тисяча – ордени Богдана Хмельницького І-ІІІ ступенів.
