Тютюновий камуфляж для спецзброї

В одному з фільмів про Фантомаса є епізод, в якому безтурботний комісар Жюв, блискуче зіграний Луї де Фюнесом, рятує себе і своїх супутників, пригостивши тюремників сигарами, в яких були замасковані стріляючі пристрої. Нічого не підозрюючи, підручні Фантомаса просто перестріляли один одного.
Загальновідома істина – паління вбиває – знайшла підтвердження в такій області, як збройна. Описаний епізод з фільму – зовсім не плід режисерської фантазії. Не тільки сигари, але взагалі все без винятку приладдя для паління давно вже використовується найбільшими розвідками світу для розміщення в них так званої зброї прихованого носіння. У хід іде весь нікотиновий асортимент і супутнє йому приладдя, яке тільки може опинитися в кишені джентльмена: цигарки й сигари, портсигари й сигаретні пачки, курильні трубки й запальнички. І справді: що може бути природніше в кишені чоловіка або у нього в руках, ніж хороша сигара, солідна трубка або ж дорогий портсигар.

Фантазія творців «тютюнової» зброї справді безмежна.

У роки Другої світової війни однією з найпопулярніших марок цигарок у Великобританії була “Вел-вудбайн”. Саме цю марку і взяли за основу технічні фахівці британського Управління спеціальних операцій, розробляючи зброю, замасковану під цигарки. Зовні виріб нічим не відрізнявся від звичайної згаслої цигарки, але всередині містився ствол завдовжки 76 міліметрів і калібром 4,5 міліметра зі сталевою кулею-стрілкою і капсульною сумішшю. Все це загорталося в цигарковий папір, ззаду маскувалося фільтром, спереду – шаром прогорілого тютюну, – пристрій можна було тримати в руці як запалену цигарку. Для пострілу потрібно було надломити фільтр, висмикнути дротяну чеку і натиснути нігтем спусковий ґудзик. Енергії газів капсульної суміші цілком вистачало для пострілу впритул.

Подібними пристроями споряджали агентів, що закидалися до окупованої фашистами Західної Європи для контактів з групами Опору. Проте агентам наказували бути вкрай обережними у зберіганні подібних пристроїв, оскільки в роки війни цигарки скрізь були великим дефіцитом і тому нерідко служили об'єктом крадіжки. Отже будь-який необережний агент, збираючи інформацію в людному місці, міг виявити раптово, що чарівна пачка з його кишені зникла невідомо куди. У результаті німці досить швидко розкусили цей англійський секрет, і тепер знайдена у кого-небудь під час обшуку пачка “Вел-вудбайну” могла лише послужити доказом проти затриманого.

Англійські (з Управління спеціальних операцій) і американські (з Управління стратегічних служб) агенти під час Другої світової війни застосовували однозарядний пістолет 22 калібру, закамуфльований під розкішну трубку. Зведення і спуск ударника здійснювались за допомогою кнопки-повзунка, що переміщалась в поздовжньому прорізі. Ось тільки курити її, на жаль, не можна було.

Умільці з американського Управління стратегічних служб пішли іншим шляхом. Невелику кількість потужної вибухівки помістили в центральній частині сигари. Вийшла компактна міна-сюрприз, що використовувалася, зокрема, для ліквідації викритих зрадників. 


Відомий зброяр І. Я. Стечкін у 1955 році сконструював пістолет-портсигар ТКБ-506А. Він виявився надзвичайно ефективним засобом як для самозахисту, так і для здійснення терактів. У середині коробки монтувалися три стволи і спусковий пристрій з клавішею у вигляді защіпки. Люб'язно протягуючи людині такий портсигар і нібито бажаючи відкрити кришку, «об'єкт» можна було вкласти наповал. Щоправда, стволи були коротші, ніж у пістолета (всього 25 мм), і для збереження убивчої дії довелося спеціально виготовляти патрони з посиленим пороховим зарядом. Портсигар Стечкіна було ухвалено і офіційно прийнято на озброєння агентури КДБ.

За матеріалами e-nlo.ru