Через гори, воду, мінне поле...
Хитромудрості своєї справи розвідувальні групи частин та підрозділів 8-го армійського корпусу відшліфовували у 240-му центрі підготовки підрозділів. Підсумовували їхню підготовку змагання на першість.
Між собою змагалися 13 груп по 6 військовослужбовців частин з Житомирської, Київської та Чернігівської областей. Протягом п’яти діб в умовах, наближених до бойових, розвідники діяли, немов перебуваючи в тилу противника. Оскільки на змагання виходили тільки найкращі, то в нормативи вкладалися всі, й лише на “добре” та “відмінно”. Проте показати відповідний час – далеко не головне. Важливіше виконати завдання “без втрат”.
Змагання розпочалося виходом кожної групи в район ведення розвідки. Після марш-кидка на 15 кілометрів розвідники приступили до виконання завдань у районі з негативно налаштованим місцевим населенням та активно діючими незаконними збройними формуваннями.
На шляху “тіней” (так називають досвідчених розвідників) – контрольні точки, в яких офіцери-судді оцінюють часові показники та якість виконання групою завдань. Тільки в разі важкого захворювання або серйозного травмування учасник змагання вибуває з гри, але група продовжує виконання завдання. Кінцева мета змагання невідома – завдання отримуються на контрольних точках. На маршруті руху – водні перешкоди, “заміновані” та “заражені” ділянки місцевості. Під час подолання перешкод або виконання нормативів на ділянках працюють спеціальні групи імітації, які інтенсивно “обстрілюють” розвідників із стрілецької зброї та закидують “гранатами”.
Нічний відпочинок – просто неба. Вдень командир групи самостійно організовує обладнання “ночівлі” у визначеному районі. При цьому особовий склад може використовувати тільки підручні засоби і матеріали. Але навіть вночі випробовування не припиняється.
Наприклад, довелося витримати перевірку бойової готовності – імітаційні загони здійснили нальоти на місця відпочинку груп, тож розвідники мусили відбивати напад та відходити, відриваючись від переслідування.
А вдень розвідники показували вправність у подоланні водної перешкоди в гірській ущелині, надавали невідкладну допомогу “пораненим”, долали тактичну смугу перешкод з виконанням вправ стрільб по нерухомих цілях, проходили ділянки мінно-вибухових загороджень та заражену ділянку місцевості, а також здійснювали розвідку населеного пункту та наліт на нього. Для кожної розвідгрупи було підготовлене завдання щодо захоплення в полон та допиту лідера незаконного озброєного формування.
Водоспад справжнім розвідникам також не завада. У них є альпіністське спорядження. Солдати підіймаються і спускаються по канатах, пересуваються, щільно притискаючись до скелі. Мальовниче озеро на полігоні має скелясті береги і справжній водоспад на гірській річці. Раніше гірської підготовки у 8-му АК не було, але потім вирішили: хтозна, в яких умовах і в якій точці доведеться діяти нашим бійцям. Отже, переправа.
Через річку натягнуто линву, по якій за допомогою карабінів та альпіністських систем треба переправитися. Але до переправи треба ще спуститися з крутої скелі по іншій линві. “Туристичне”, легке на перший погляд завдання ускладнюється вагою спорядження і зброї. На “відмінно” переправитися через річку група повинна за 20–25 хвилин.
На іншій точці розвідники 95-ї окремої аеромобільної бригади просуваються вперед навприсядки – мінне поле. Ділянку у п’ятдесят метрів з понад двадцятьма розтяжками мають пройти обережно. Хоча усе і не по-справжньому, та солдати хвилюються. Крок праворуч, крок ліворуч і... Щоб здати точку “мінно-вибухові загородження” на “відмінно”, треба пройти її за 40 хвилин.
Це настільки виснажливо, що за цей час люди можуть втратити кілька кілограмів ваги.
Прокладати дорогу по мінному полю за допомогою підручних засобів – гілочок з дерева і бинтів коштує неймовірного напруження нервів і зору. Гілками той, хто йде перший, промацує перед собою ґрунт і позначає шлях. Решта йдуть за ним точно слід у слід. Бинти вішають на розтяжки, які вдалося помітити.
Автор мінного поля, командир інженерно-саперної роти 95-ї оаембр капітан Дмитро Клименко оцінює роботу хлопців, але водночас це іспит і для нього – чи знайдуть міни?
– Особливість людського ока така, що горизонтальну розтяжку воно помічає відразу, а якщо вона натягнута по діагоналі, то помітити її значно важче. Також складно помітити, якщо розтяжку натягнуто на висоті метра і вище. Часто буває, що за неї чіпляються не ногою чи рукою, а якоюсь частиною спорядження, – пояснює сапер. – При встановленні мінно-вибухових загороджень використовуємо переважно не табельні засоби ураження, а саморобні вибухові пристрої. Наприклад, між провідниками знаходиться пластина з діелектриком. І вже від неї йде розтяжка. Коли її зачіпляють, діелектрик висмикується, електричне коло замикається і відбувається вибух.
Не менш важливо, що на навчальному місці мають змогу тренуватися як інженерно-саперний підрозділ, який встановлює мінно-вибухові загородження, так і розвідники, які повинні вміти долати ці ділянки.
– Такі змагання проводимо вже третій рік поспіль. Вони стали своєрідним завершенням табірного збору розвідників, який триває з початку липня. Після них можна визначити рівень навченості та готовності розвідувальних підрозділів до виконання завдань за призначенням, – розповів командир 8-го армійського корпусу Збройних Сил України генерал-майор Віктор Муженко. – До участі у змаганнях були запрошені розвідувальні та спеціальні підрозділи інших силових структур Житомирщини, але виклик прийняли тільки прикордонники – дві розвідувальні групи Житомирського прикордонного загону.
Насамкінець додам: у військовій розвідці постійно з’являються технічні ноу-хау, але людський фактор у цій справі відігравав і відіграє ключову роль.
Фото автора, Сергія Попсуєвича та агентства “Прес-КІТ”
Роман ВУС
