“У “білих казармах” служба особлива”
Невеличке галицьке місто Броди відоме не лише тим, що тут перетнулись важливі нафтові потоки, зокрема нафтопроводи “Дружба” та “Одеса – Броди”. Наша газета не одноразово повідомляла про те, що саме тут, на базі 3-го полку армійської авіації, традиційно проводять підготовку українських вертолітників-миротворців. Цю військову частину місцеві жителі між собою називають – “червоні казарми” – за кольором стін приміщень вертолітників.
А ось іншу військову частину, що дислокується у лісосмузі на протилежній околиці міста, бродівці іменують “білі казарми”. Ще донедавна, показуючи на світлі антени на тлі лісосмуги, казали, що тут служать зв’язківці й їхня частина є “режимною”. Тепер її повна назва не є таємницею: тут дислокується Регіональний центр радіоелектронної розвідки “Захід” Сухопутних військ Збройних Сил України.
Таким чином, у невеличкому райцентрі Львівщини сусідствують дві по-справжньому бойові частини нашого війська. Щоправда, якщо про справи вертолітників знають не тільки в Україні, а й за її межами, то про основні завдання центру, як і раніше, навіть місцеві жителі можуть лише здогадуватися. А вони, слід наголосити, досить специфічні. Самі ж військовослужбовці, що служать у “білих казармах”, на цю тему багато не говорять. Словом, розвідка є розвідка. Від них зайвого не почуєш. Зате про Броди, які для багатьох із військовослужбовців та їхніх родин стали рідними і мають давню історію, можуть розповісти чимало.
Цікава та повчальна історія
Не дивно, що Броди свого часу неофіційно називали своєрідною малою мілітарною столицею Західної України. Донедавна тут дислокувалось вісім (!) військових частин. Половину із них реформували та скоротили. А Регіональний центр радіоелектронної розвідки “Захід” Сухопутних військ Збройних Сил України став правонаступником 147-ї окремої радіотехнічної бригади особливого призначення. Нинішнього року військова частина відзначатиме 80-річчя від дня свого заснування.
– Історія частини, – розповідає заступник командира центру з виховної роботи підполковник Тарас Нечистенко, – досить цікава та повчальна. Вона почалася 1932 року, коли з окремого радіотелеграфного взводу в Тбілісі була сформована 6-та окрема спеціальна радіорозвідувальна рота, яка згодом стала окремим розвідувальним радіодивізіоном.
У роки війни його воїни перехоплювали шифровані радіограми, успішно освоювали радіомережі взаємодії, визначали базування ворожої авіації на аеродромах, слідкували за її переміщенням та попереджали командування про нальоти ворожої авіації. У складі 2-го Українського фронту 442-й окремий радіодивізіон виявив угруповання танкових дивізій на Криворізькому напрямку та своєчасно попередив про висунення туди танкової дивізії СС “Мертва голова”. Саме воїни-радіорозвідники визначали місце розташування штабів армій та корпусів під час форсування Дніпра, Корсунь-Шевченківської, Уманської, Яссько-Кишинівської та Будапештської операцій. Вони брали участь у наступальних операціях із визволення Румунії, Угорщини та у штурмі Відня.
Ветерани – “золотий фонд” частини
Розповідаючи про героїчні сторінки історії частини, заступник командира центру з виховної роботи підполковник Тарас Нечистенко наголошує на тому, що традиції старшого покоління продовжують ті, хто служать тут нині. Зокрема, серед кращих уже не один рік підрозділ, яким командує підполковник Володимир Бобко. А ось авангардом фахівців частини є заступник начальника командного пункту майор Олександр Матюшок, старший офіцер командного пункту майор Олег Гельвейчук, начальник відділення майор Руслан Нестор, офіцери командного пункту капитан Роман Мойсик, старший лейтенант Олександр Капічун та багато інших.
Спеціалісти радіоелектронної розвідки все ж відкрили для загалу один із секретів успішного виконання поставлених завдань. У частині подбали про те, щоб неоціненний досвід старших передавався молодим фахівцям. Тому не поспішають прощатися із тими, хто може принести користь у практичній справі підготовки молодих спеціалістів з радіоелектронної розвідки.
Підполковник запасу Михайло Михайлов із тих ветеранів частини, котрі, завершивши офіцерську службу, продовжують передавати свої знання та вміння. Його служба розпочалась тут ще у 80-ті роки минулого століття на посаді командира взводу. Згодом став командиром роти, заступником командира батальйону, а завершив службу на посаді заступника командира частини з оперативної роботи – начальника командного пункту. Офіцери частини жартома називають його “хрещеним батьком” КП. Кажуть, що йому знайомі тут кожна гайка та гвинтик. Адже все обладнання та техніка на командному пункті пройшли через його руки. Тож до працівника Збройних Сил України підполковника запасу Михаила Михайлова часто звертаються за порадою молоді офіцери та спеціалісти, адже знають, що ветеран завжди знайде час допомогти.
Шанують у частині і старшого прапорщика запасу Олександра Синькова, який також охоче допомагає колишнім колегам по службі. Особливо доречними його поради є зараз, коли в частині здійснюється перехід на зразки техніки нового покоління.
Майор Олександр Матюшок, який тимчасово виконує обов’язки начальника командного пункту, розповів, що вся цифрова апаратура – вітчизняного виробництва. Над її розробкою та впровадженням у виробництво працювали фахівці з Києва, Харкова та Тернополя. Ця обставина не лише вселяє гордість за вітчизняного виробника, а й додає впевненості під час роботи.
– Тепер головне – у стислі терміни навчити людей працювати на новій апаратурі. Тоді значно розшириться діапазон дій та оперативність виконання завдань, – зауважив майор Олександр Матюшок.
Якщо є командирська жилка
Особливістю життєдіяльності центру є те, що чимало його підрозділів виконують навчально-бойові завдання та несуть бойове чергування у відриві, так би мовити, від основних сил. Його окремі структурні підрозділи розміщені на території Закарпатської, Волинської та Вінницької областей. Саме ця обставина визначає особливу роль офіцерів та сержантського складу в успішному виконанні поставлених завдань.
Тому командування частини на чолі із командиром полковником Георгієм Вакулічем всіляко намагається забезпечити взірцевість командирів усіх рівнів у виконанні їхніх службових обов’язків. Особливу увагу приділяють насамперед сержантам. Минулого навчального року в підрозділах проведена значна робота для того, щоб підвищити рівень підготовки молодших командирів. Відтепер переважна більшість сержантів є ключовими фігурами у своїх підрозділах. Вони усвідомили свої обов’язки та спроможні виконувати відповідальну роботу на рівні офіцерів.
Нинішній навчальний рік, як відомо, визначений керівництвом військового відомства Роком командира-лідера. У зв’язку з цим у підрозділах сплановано чимало тематичних заходів. Тепер тут готуються до конкурсу на звання кращого офіцера. Серед практичних занять з офіцерським складом – комплексні рольові вправи, семінари, тренінги. Чимало офіцерів та молодших командирів центру навчаються у різних навчальних закладах.
Наприклад, головний сержант центру прапорщик Олександр Петролюк нещодавно завершив навчання у Військовому коледжі сержантського складу Національного технічного університету “Харківський політехнічний інститут”, а начальник командного пункту – заступник командира з оперативної роботи підполковник Назар Гнот опановує повний курс підготовки в оборонному коледжі Французької Республіки, який прирівнюється до військової академії.
Батальйон профі та “амазонок”
Уже чотири роки у регіональному центрі РЕР “Захід” немає солдатів-строковиків. Частина укомплектована винятково контрактниками. Скажемо відверто, таких підрозділів в Українському війську не так уже й багато. Ще одна особливість центру в тому, що поряд із чоловіками тут проходять службу чимало жінок. Загалом у його підрозділах їх близько 250 – повнокровний механізований батальйон! Служать вони переважно на посадах операторів та несуть цілодобове бойове чергування. Є серед них і такі, хто обіймає офіцерські посади.
Одна із них – лейтенант Катерина Лемич. Вона закінчила інститут комп’ютерних наук та інформаційних технологій Національного університету “Львівська політехніка”, також військову кафедру Академії сухопутних військ імені гетьмана Петра Сагайдачного. Отримавши військове звання “лейтенант запасу” та магістерський диплом, дівчина вирішила не залишатися у “запас”, а пов’язати свою подальшу долю із військовою службою. Зараз лейтенант Катерина Лемич є одним із кращих фахівців підрозділу технічного контролю, яким командує майор Микола Полєха. Успішно виконувати службові обов’язки та нести бойове чергування на командному пункті їй допомагають не тільки досконале знання комп’ютерних технологій, а й володіння двома іноземними мовами – англійською та німецькою.
За словами командира регіонального центру РЕР “Захід” полковника Георгія Вакуліча, командувати таким численним загоном “амазонок” непросто. Утім “слабка” стать відзначається прагненням якомога краще виконувати свої обов’язки, досить високим професійним вишколом та міцною статутною дисципліною. Серед найбільш досвідчених та сумлінних він назвав операторів старших солдатів Юлію Двораковську, Наталію Прокіпчак, Наталію Хитриченко, Марію Семчик тощо.
Не службою єдиною
Що ж стосується самого командира, то перш ніж обійняти свою нинішню посаду, полковник Георгій Вакуліч пройшов у цій частині практично всі командирські щаблі. Після закінчення Національної академії оборони України став спочатку заступником командира 147-ї ортбр, а згодом командиром регіонального центру РЕР “Захід”. Він зумів поставити себе так, що підлеглі не тільки довіряють йому як лідеру, але й поважають як особистість. Авторитету додало й те, що двері його кабінету завжди відчинені для кожного з них.
Командир не тільки дбав про високу боєготовність підрозділів, а й виступав ініціатором проведення спортивних та культурно-масових заходів. Йому вдалося відродити співпрацю військової частини із настоятелем храму Воздвиження Чесного Христа та директором благодійного фонду “Карітас-Броди” отцем Ярославом Цариком, який став духовним наставником військовослужбовців. Також у військовій частині створили футбольну, баскетбольну та волейбольну команди, які згодом стали призерами районної та міської першостей. Серед найбільш активних спортсменів центру – майор Сергій Онуфрійчук, капітани Ярослав Каритяк, Віталій Двораковський, лейтенант Андрій Камінський, старший прапорщик Василь Глусь тощо.
Традиційними стали товариські волейбольні зустрічі з командами місцевої спортивної школи та спортсменами-ветеранами волейбольної команди “Єдність”, яка неодноразово брала участь у спортивних змаганнях всеукраїнського масштабу. Армійські спортсмени також організовують та проводять змагання у підшефній середній школі.
У невеличкому гарнізоні про масштабні культурні заходи або ж гастролі відомих артистів залишається хіба що мріяти. Тому командування, пам’ятаючи відомий вислів, що не хлібом єдиним живе людина, не забувають про духовний розвиток військовослужбовців. Серед основних заходів, які вдалося провести останнім часом, – вечір вшанування кращих фахівців, участь у фестивалі “Благовіщу радість нову”, концерт зразкового вокально-хореографічного ансамблю “Дивограй”, благодійна акція під патронатом благодійного фонду “Карітас-Броди” з нагоди Різдва Христового. Більш тісною стала співпраця із школами міста та студентами місцевої гімназії імені І. Труша, які на військовому стрільбищі виконали вправу навчальних стрільб із автомата Калашникова, а також відвідали кімнату бойової слави військової частини.
До 80-ї річниці від дня створення військової частини військовослужбовці регіонального центру РЕР “Захід” мають намір підійти із новими здобутками в ратній роботі та поповнити історію центру добрими справами.
Михайло ГРИНЕВИЧ
Броди
