Невідоме про відому афганську війну
Неизвестная разведка. // 2004. N 2
Довідка “НР”
Володимир Сапожнік
полковник у відставці
Прослужив в Радянській Армії майже 34 роки.
У розвідці - із 1966 по 1992 р. на посадах: командира розвідувального взводу, роти, начальника штабу окремого розвідувального батальйону, начальника розвідки полку, дивізії, армійського корпусу, армії (в т.ч. і 40-ій армії в Республіці Афганістан), заступника начальника розвідки Київського військового округу.
- В роки війни в Афганістані я був начальником 1-го відділу розвідуправління військового округу Туркестану (ТуркВО) і начальником розвідки 40А. Довелося бути не лише штабним офіцером, але і об'їхати, і облетіти усю територію Афганістану - з півночі на південь і з заходу на схід - на вертольотах і літаках (в т.ч. військово-транспортних, бойових, розвідувальних і навіть “Чорних тюльпанах”). Побачив усякого: і прості солдатські пости, обладнані з каменів і глини, без світла, тепла, ліжок і меблів. Досі перед очима стоять і місцеві жителі, які взимку при жахливому гірському морозі ходили в галошах босоніж, і наші солдати, що ходили в рваному обмундируванні на голе тіло. Доводилося не лише вручати нагороди, але і бачити гори трупів, розпухлих на 40-градусній жарі.
Вирішувати задачі з організації розвідки 40-ої армії доводилося в повному об'ємі, займаючись агентурною, спеціальною, радіоелектронною, повітряною і військовою розвідкою, подавати пропозиції щодо її поліпшення і самому ж їх реалізовувати.
За роки війни нарощування сил і засобів розвідки відбувалося постійно. Змінювалися і об'єм завдань, що покладалися у той час на розвідку, і організаційно-штатна структура розвідувальних частин і підрозділів, а також їх функції.
Два роки в Афганістані широкомасштабних бойових дій не було, і розвідка велася обмежено. В основному, розвідники налагоджували контакти і взаємодію з місцевим населенням, а також влаштовували засідки на маршрутах доставки озброєння і боєприпасів з територій Пакистану і Іраку, проводили пошуки і захоплення місць їх зберігання.
Із початку 1980 р. для вирішення подібних завдань у складі радянських військ існували два загони спеціального призначення (спецназ), які до початку 1983 р. охороняли: один - трубопровід, інший - швейну фабрику. Рота спецназу виконувала окремі розвідувальні завдання. Були також окремі радіобатальйон особливого призначення (осназ) і частина агентурної розвідки. У дивізіях, полках, окремих бригадах був комплект військової розвідки. Згодом додатково ввели військову частину агентурної розвідки і розгорнули агентурну мережу. У 1982 р. мені довелося займатися формуванням, підготовкою і відправкою на територію Афганістану окремої роти, оснащеної новинкою - розвідувально-сигналізаційною апаратурою.
Проте чим довше затягувалася війна, тим більше виникало проблем. Так, “вгорі” на підставі пропозицій “знизу” було прийнято рішення перекрити усі маршрути доставки зброї, боєприпасів та іншої зовнішньої допомоги моджахедам (тоді їх називали душманами), особливо з боку Пакистану. Це завдання покладалося на розвідувальні частини і підрозділи уздовж усього периметру афганського кордону, за винятком північного. Але чи було це рішення обґрунтованим? Чи могли розвідувальні частини і підрозділи виконати це завдання? Виявилось, що ні. Маршрутів доставки зовнішньої допомоги було сотні, а розвідувальних підрозділів - значно менше.
Тому в період із 1984 р. до березня 1985 р. на території СРСР йшло інтенсивне формування додаткових розвідувальних підрозділів і частин, які потім перекидалися в Афганістан і розміщувалися на основних напрямках доставки зброї і боєприпасів.
У кінці 1984 р. в мотострілкових, танкових, парашутно-десантних, десантно-штурмових батальйонах формуються розвідувальні взводи. А це більше 60 підрозділів.
Починаючи з1985 р. в 40А додатково було розміщено два органи управління бригадами спецназу, два батальйони спецрадіозв'язку і три батальйони спецназу по 500 чол. кожен. Окрім того, окремий батальйон особливого призначення був перетворений на полк з формуванням додаткових підрозділів. У штат розвідувального відділу армії, окрім двох заступників начальника розвідки, був введений третій - зі спеціальної роботи. І додатково був сформований пункт управління.
Таким чином, до середини 1985 р. в 40А було 11 тис. особового складу розвідників зі 110 тис. армії (тобто 10% від загальної чисельності) і навіть один літак радіорозвідки. Цей склад залишався майже незмінним (додатково був введений тільки ще один загін спецназу) до виводу 40А з території Афганістану.
Слід зазначити, що нарощування сил і засобів розвідки не завжди супроводжувалося розумними підходами до організації управління. У Москві, в 5-му управлінні ГРУ ГШ, призначили одного полковника, який щодня дзвонив в Кабул в розвідувальний відділ (не лише він, але і сам начальник 5-го управління) і вимагав брати більше полонених, добувати від них розвіддані, видаючи на-гора якомога більше результатів. І усе це покладалося на підрозділи спеціальної і військової розвідки. У лютому 1985 р. в Кабул прилетів призначений на посаду “генерал з особливих доручень начальника ГШ по Афганістану”, а з ним ще чотири полковники, в т.ч. і розвідник з ГРУ ГШ. Усі вони теж хотіли знати обстановку в Афганістані, як ведеться розвідка і які результати розвідувальної діяльності. Необхідно врахувати, що в Кабулі постійно знаходилася оперативна група з МО СРСР. А з формуванням штабу Південного оперативного командування в Баку на початку 1985 р. у Афганістан почали часто приїжджати генерали і офіцери ще і цього відомства.
Усі ці надструктури вимагали від начальника розвідки відповідей на питання: чому немає стабілізації обстановки в Афганістані? Чому тривають постачання зброї і боєприпасів на територію Афганістану? Чому не припиняється обстріл військових гарнізонів і колон на дорогах? Чому гинуть люди? Чому?... Чому?... Чому?... І так було завжди. Може і негоже до річниці виведення військ приводити негативні спогади. Але це було, і від правди не втечеш.
Думаю, що ті, хто приймав рішення про введення радянських військ в Афганістан, навіть не уявляли, якими будуть наслідки, не прогнозували, як це прийнято говорити в розвідці, “який вірогідний характер дій супротивника”. Треба визнати: ми теж не усьому вірили, що говорилося у той час. Але ми вирішували поставлені завдання, оскільки приймали присягу, а це святе для кожного офіцера. І сьогодні ми віддаємо належне тим, хто в тяжких умовах гідно виконував свій військовий обов'язок. Хто не зламався і не скорився. Вічна пам'ять моїм загиблим друзям!
На превеликий жаль, сьогодні історія повторюється і кількість “любителів” закордонних військових вояжів не зменшується. Сподіваюся, що вивчення досвіду афганської війни їх трохи протверезить, а професіоналам допоможе при роботі в подібній обстановці. Історію потрібно знати, пам'ятати і шанувати. І одна з соціальних функцій ветеранів всього світу - не допустити повторення кровопролить.
У чергову річницю виведення радянських військ з Афганістану ми бажаємо усім ветеранам бадьорості духу, бойового братерства в мирному житті, здоров'я, успіхів і усіляких благ. А державним керівникам - не відвертатися від проблем ветеранів: слабка історична пам'ять - передвісник нових бід.
Джерело: "Неизвестная разведка"
Володимир Сапожнік
полковник у відставці
Прослужив в Радянській Армії майже 34 роки.
У розвідці - із 1966 по 1992 р. на посадах: командира розвідувального взводу, роти, начальника штабу окремого розвідувального батальйону, начальника розвідки полку, дивізії, армійського корпусу, армії (в т.ч. і 40-ій армії в Республіці Афганістан), заступника начальника розвідки Київського військового округу.
- В роки війни в Афганістані я був начальником 1-го відділу розвідуправління військового округу Туркестану (ТуркВО) і начальником розвідки 40А. Довелося бути не лише штабним офіцером, але і об'їхати, і облетіти усю територію Афганістану - з півночі на південь і з заходу на схід - на вертольотах і літаках (в т.ч. військово-транспортних, бойових, розвідувальних і навіть “Чорних тюльпанах”). Побачив усякого: і прості солдатські пости, обладнані з каменів і глини, без світла, тепла, ліжок і меблів. Досі перед очима стоять і місцеві жителі, які взимку при жахливому гірському морозі ходили в галошах босоніж, і наші солдати, що ходили в рваному обмундируванні на голе тіло. Доводилося не лише вручати нагороди, але і бачити гори трупів, розпухлих на 40-градусній жарі.
Вирішувати задачі з організації розвідки 40-ої армії доводилося в повному об'ємі, займаючись агентурною, спеціальною, радіоелектронною, повітряною і військовою розвідкою, подавати пропозиції щодо її поліпшення і самому ж їх реалізовувати.
За роки війни нарощування сил і засобів розвідки відбувалося постійно. Змінювалися і об'єм завдань, що покладалися у той час на розвідку, і організаційно-штатна структура розвідувальних частин і підрозділів, а також їх функції.
Два роки в Афганістані широкомасштабних бойових дій не було, і розвідка велася обмежено. В основному, розвідники налагоджували контакти і взаємодію з місцевим населенням, а також влаштовували засідки на маршрутах доставки озброєння і боєприпасів з територій Пакистану і Іраку, проводили пошуки і захоплення місць їх зберігання.
Із початку 1980 р. для вирішення подібних завдань у складі радянських військ існували два загони спеціального призначення (спецназ), які до початку 1983 р. охороняли: один - трубопровід, інший - швейну фабрику. Рота спецназу виконувала окремі розвідувальні завдання. Були також окремі радіобатальйон особливого призначення (осназ) і частина агентурної розвідки. У дивізіях, полках, окремих бригадах був комплект військової розвідки. Згодом додатково ввели військову частину агентурної розвідки і розгорнули агентурну мережу. У 1982 р. мені довелося займатися формуванням, підготовкою і відправкою на територію Афганістану окремої роти, оснащеної новинкою - розвідувально-сигналізаційною апаратурою.
Проте чим довше затягувалася війна, тим більше виникало проблем. Так, “вгорі” на підставі пропозицій “знизу” було прийнято рішення перекрити усі маршрути доставки зброї, боєприпасів та іншої зовнішньої допомоги моджахедам (тоді їх називали душманами), особливо з боку Пакистану. Це завдання покладалося на розвідувальні частини і підрозділи уздовж усього периметру афганського кордону, за винятком північного. Але чи було це рішення обґрунтованим? Чи могли розвідувальні частини і підрозділи виконати це завдання? Виявилось, що ні. Маршрутів доставки зовнішньої допомоги було сотні, а розвідувальних підрозділів - значно менше.
Тому в період із 1984 р. до березня 1985 р. на території СРСР йшло інтенсивне формування додаткових розвідувальних підрозділів і частин, які потім перекидалися в Афганістан і розміщувалися на основних напрямках доставки зброї і боєприпасів.
У кінці 1984 р. в мотострілкових, танкових, парашутно-десантних, десантно-штурмових батальйонах формуються розвідувальні взводи. А це більше 60 підрозділів.
Починаючи з1985 р. в 40А додатково було розміщено два органи управління бригадами спецназу, два батальйони спецрадіозв'язку і три батальйони спецназу по 500 чол. кожен. Окрім того, окремий батальйон особливого призначення був перетворений на полк з формуванням додаткових підрозділів. У штат розвідувального відділу армії, окрім двох заступників начальника розвідки, був введений третій - зі спеціальної роботи. І додатково був сформований пункт управління.
Таким чином, до середини 1985 р. в 40А було 11 тис. особового складу розвідників зі 110 тис. армії (тобто 10% від загальної чисельності) і навіть один літак радіорозвідки. Цей склад залишався майже незмінним (додатково був введений тільки ще один загін спецназу) до виводу 40А з території Афганістану.
Слід зазначити, що нарощування сил і засобів розвідки не завжди супроводжувалося розумними підходами до організації управління. У Москві, в 5-му управлінні ГРУ ГШ, призначили одного полковника, який щодня дзвонив в Кабул в розвідувальний відділ (не лише він, але і сам начальник 5-го управління) і вимагав брати більше полонених, добувати від них розвіддані, видаючи на-гора якомога більше результатів. І усе це покладалося на підрозділи спеціальної і військової розвідки. У лютому 1985 р. в Кабул прилетів призначений на посаду “генерал з особливих доручень начальника ГШ по Афганістану”, а з ним ще чотири полковники, в т.ч. і розвідник з ГРУ ГШ. Усі вони теж хотіли знати обстановку в Афганістані, як ведеться розвідка і які результати розвідувальної діяльності. Необхідно врахувати, що в Кабулі постійно знаходилася оперативна група з МО СРСР. А з формуванням штабу Південного оперативного командування в Баку на початку 1985 р. у Афганістан почали часто приїжджати генерали і офіцери ще і цього відомства.
Усі ці надструктури вимагали від начальника розвідки відповідей на питання: чому немає стабілізації обстановки в Афганістані? Чому тривають постачання зброї і боєприпасів на територію Афганістану? Чому не припиняється обстріл військових гарнізонів і колон на дорогах? Чому гинуть люди? Чому?... Чому?... Чому?... І так було завжди. Може і негоже до річниці виведення військ приводити негативні спогади. Але це було, і від правди не втечеш.
Думаю, що ті, хто приймав рішення про введення радянських військ в Афганістан, навіть не уявляли, якими будуть наслідки, не прогнозували, як це прийнято говорити в розвідці, “який вірогідний характер дій супротивника”. Треба визнати: ми теж не усьому вірили, що говорилося у той час. Але ми вирішували поставлені завдання, оскільки приймали присягу, а це святе для кожного офіцера. І сьогодні ми віддаємо належне тим, хто в тяжких умовах гідно виконував свій військовий обов'язок. Хто не зламався і не скорився. Вічна пам'ять моїм загиблим друзям!
На превеликий жаль, сьогодні історія повторюється і кількість “любителів” закордонних військових вояжів не зменшується. Сподіваюся, що вивчення досвіду афганської війни їх трохи протверезить, а професіоналам допоможе при роботі в подібній обстановці. Історію потрібно знати, пам'ятати і шанувати. І одна з соціальних функцій ветеранів всього світу - не допустити повторення кровопролить.
У чергову річницю виведення радянських військ з Афганістану ми бажаємо усім ветеранам бадьорості духу, бойового братерства в мирному житті, здоров'я, успіхів і усіляких благ. А державним керівникам - не відвертатися від проблем ветеранів: слабка історична пам'ять - передвісник нових бід.
Джерело: "Неизвестная разведка"
