Юрій Смірнов: Коли я отримав призначення до Афганістану мені було 22 роки, як зараз моєму молодшому сину

15 лютого 2010 // Служба зв'язків з громадськістю ГУР МО України

Двадцять один рік тому радянські війська були виведені з Афганістану. За десять років перебування у цій країні обмежений контингент радянських військ втратив понад п’ятнадцять тисяч осіб. Третина з них були українцями... Про долю військового розвідника в Афганістані, згадує заступник директора департаменту по роботі з ветеранами – начальник відділу по роботі з регіонами Державного комітету України у справах ветеранів полковник запасу Юрій Смірнов.

Довідка: полковник запасу Смірнов Юрій Іванович військову службу проходив в розвідувальних підрозділах і частинах, органах управління розвідкою, займався підготовкою курсантів-розвідників у славетному Київському вищому загальновійськовому училищі імені М.В.Фрунзе. У період 1981-1983 років проходів службу у Демократичній Республіці Афганістан. Нагороджений орденом “Червона зірка”. З набуттям Україною незалежності стояв у витоків створення Головного управління розвідки Міністерства оборони України.

- Юрій Іванович, як Ви потрапили до Афганістану?

У Демократичну Республіку Афганістан (ДРА) я прибув у червні 1981 році. До цього проходив службу у 6 танковій дивізії, яка дислокувалася в білоруському місті Гродно. У ДРА був призначений на посаду помічника начальника розвідки 201 мотострілецької дивізії. На той час штаб дивізії дислокувався у місті Кундуз. У 201 мсд я проходив службу до грудня 1982 року, після чого був призначений на посаду офіцера розвідувального відділу штабу 40-ї загальновійськової армії (місто Кабул).

- Як Ваша родина сприйняла призначення до Афганістану?

На той час мені було 22 роки, я був одружений та мав двох донечок. Старшій було півтора роки, а молодшій ледь виповнилось чотири місяці. Дружина, звісно, дуже переймалася, але як справжня офіцерська дружина з честю витримала, як то кажуть, всі тяготи і негаразди військової служби.

До речі, вже після Афганістану, коли я навчався в академії у Москві, у мене народився син. Зараз йому 22 роки, як мені, коли я відправлявся в Афган. Доньки вже дорослі, повиходили заміж, народили мені онуків. Я вже чотири рази, як дідусь!

- Ваші перші враження після прибуття до Афганістану?

Що я можу сказати про перші враження. Відразу після прибуття розпочав, як кажуть, вростати в обстановку. Обстановка у зоні відповідальності дивізії була досить складною. На той час зона відповідальності 201 мсд була однією з найбільших в ДРА та охоплювала практично весь північ та схід країни. До розвідувального відділення щодня надходила велика кількість донесень, які потребували негайного аналізу та вжиття відповідних заходів.
До цього додавались часті виїзди до частин та розвідувальних підрозділів дивізії, які здійснювались з метою надання допомоги та контролю реалізації добутих розвідувальних даних.

- Як Ви оцінюєте діяльність розвідки дивізії?

На моє глибоке переконання, перебування радянського контингенту в Афганістані є одночасно трагічною та героїчною сторінками нашої історії. Діяльність розвідників в Афганістані не є виключенням з цього. Перед моїм прибуттям до ДРА розвідувальний загін зі складу розвідувального батальйону був направлений на знищення бандформування, яке діяло в районі кишлаку Кишим. В ході висування загін потрапив у добре організовану душманами засідку та зазнав значних втрат. В цілому розвідники дивізії діяли грамотно та сумлінно, виявляючи відвагу та героїзм. Негативно впливала на діяльність військової розвідки дивізії відсутність або нестача сучасних технічних засобів розвідки, радіостанцій тощо. З отриманням цих засобів, ефективність дій зростала.

- Чи вважаєте ви себе удачливим розвідником?

- Я вважаю що про вдачу або фарт, як зараз модно казати, може розповісти кожен, хто воював. Адже війна — це суцільне везіння і невезіння. Були випадки коли за весь період перебування в Афгані у людини жодної подряпини, а вже перед самим відльотом потрапляння під обстріл на злітній смузі – і все немає бійця.

Особисто я вважаю себе щасливчиком. Все ж разів п’ять потрапляв у засідки “духів”, два рази підривався на бойових машинах, але залишився живим.

- Які моменти з того часу Вам найбільше запам’яталися?

Знаєте, пам’ятаю все – ніби це було вчора. Що найбільш запам’яталося… Я в продовження відповіді на попереднє запитання, з приводу так званого везіння, розкажу вам такий випадок.

Наприкінці 1981 року я брав участь у виході розвідувальної роти на знешкодження банди, яка діяла в районі кишлаку Мухамедад. За даними наших інформаторів, банда нараховувала близько двадцяти осіб, але інформація виявилась хибною, замість двадцяти душманів виявилось понад вісімдесят. Завдяки тому, що операція проводилась вночі, нам вдалося відірватися від переслідування та викликати бойові вертольоти, які знищили банду.



- Після переводу до штабу армії бойові виходи напевно вже були позаду?

Ні, в Кабулі знаходився рідко. В основному перебував у з’єднаннях та частинах армії, які проводили операції.

- Ваші рекомендації молодому поколінню розвідників?

- На мій погляд, офіцер-розвідник має бути комплексно підготовленим у фаховому відношенні військовослужбовцем. Крім того, це має бути людина високих моральних принципів.

- Що для Вас означає “афганська дружба”?

- У Києві живуть багато моїх бойових побратимів — ветеранів-“афганців”. Щороку ми зустрічаємося, згадуємо ті часи і своїх загиблих товаришів... Ми завжди готові прийти на допомогу один одному так, як це робили там, у Афгані.