Сторінки історії української воєнної дипломатії

23 вересня 2009
В Україні виконання військовослужбовцями дипломатичних доручень має давню традицію, відому з часів існування на нашій землі Великої Скіфії (VII - IV ст. до н.е.), Боспорського (V ст. до н.е. - ІV ст. н.е.) і Понтійського (302 - 64 до н. е.) царств. Жвава дипломатія, яку вела давньоукраїнська Київська Держава та її спадкоємиця - Галицько-Волинська, теж проводилася передусім силами професійних військових - княжих бояр і дружинників. Дипломатичні зносини з сусідніми країнами підтримувало і Військо Запорозьке Низове - українська козацька республіка, яка продовжила державницьку традицію на островах Дніпра з ХV ст.
 
Керівниками і членами дипломатичних місій гетьмана Богдана Хмельницького і його наступників у часи Української Козацької держави XVII - XVIII ст. були представники військової старшини. Адже серед козацьких старшин не бракувало людей з вищою освітою, які знали звичаї та мови іноземних країн. Сам Б. Хмельницький закінчив Львівський колегіум, полковник С. Морозенко навчався в Падуанському університеті (в Італії), Ю. Немирич вивчав науки в Англії, Бельгії, Німеччині. Свої знання і досвід, і навіть життя ці люди жертовно склали на вівтар незалежності України.  

Після проголошення у 1917 році Української Народної Республіки новому урядові країни треба було встановлювати зовнішньополітичні зв'язки з іншими державами. Це завдання було покладено на молоду українську дипломатію, зокрема військову.

14 грудня (за старим стилем) 1917 року генеральний Секретаріат УНР видав мандат та усні інструкції офіцеру українського війська Георгу (Юрію) Гасенку, першому у новітній історії України військовому дипломату, для здійснення спеціальної місії за кордоном. Працюючи у Швейцарії, він заснував там представництво УНР з функціями посольства, консульства і прес-бюро, створивши тим самим важливу організаційну передумову для поширення політичної присутності й інформаційних контактів України за кордоном.

Зміцнення дієвого постійного дипломатичного представництва України за кордоном і військового аташату великою мірою пов'язане з діяльністю адміністрації гетьмана II. Скоропадського. У червні 1918 року було реорганізовано Генеральний штаб Збройних Сил України. Саме тоді у структурі Генерального штабу української армії було створене 1-е генерал-квартирмейстерство, якому підпорядковувався Закордонний відділ, що організовував роботу військових аташе.

Українськими військово-морськими аташе керував Морський Генеральний штаб, у складі якого також був Закордонний відділ.

4 липня 1918 року був ухвалений Закон "Про призначення військово-морських агентів та встановлення посад військово-морських агентів при посольствах Української держави", згідно з яким в українських дипломатичних місіях у Німеччині (за сумісництвом - в Данії, Нідерландах, Швеції), Австро-Угорщині, Румунії та Туреччині були акредитовані військово-морські аташе.

Так 6 липня 1918 року на дипломатичну роботу військово-морським аташе до Румунії було призначено капітана 2-го рангу С.Баманова. 12 серпня 1918 року військово-морським аташе в Туреччині було призначено капітана 1-го рангу О.Зарудного. 15 серпня 1918 року військово-морським аташе в Австро-Угорщині призначено капітана 2-го рангу Л.Дашкевича-Горбацького. Військово-морські дипломати України стали першими закордонними представниками збройних сил відродженої держави.

Восени 1918 року розпочали діяльність і апарати військових аташе при посольствах України в Туреччині, Румунії та Швейцарії. Першими військовими аташе, які представляли Українську державу в названих країнах були: полковник В.Васильєв (Туреччина), полковник В.Середін (Румунія), хорунжий Л.Дроздовський (Швейцарія).

Після приходу до влади в Україні у грудні 1918 року Директорії були відкриті апарати військових аташе при посольствах Української Народної Республіки в Польщі, Франції, Італії та Грузії.

До складу Генерального штабу Дієвій Армії Української Народної Республіки 1918 - 1921 років входила 2-га Розвідувальна управа, яка мала відділ закордонного зв'язку у складі 9-ти офіцерів на чолі з сотником П.Крижанівським, призначеним для координації дій військово-дипломатичних представництв України.
     

Військово-дипломатичні представництва України у 1917 – 1920 роках