Розвідка добирає найкращих
10 вересня 2010 року // Газета “Народна Армія”
“Одягнувши маскувальний халат, міцно зав’язавши всі шнурки – біля щиколоток, на животі, під підборіддям і на потилиці, розвідник зрікається повсякденної звичайності, великого та малого. Розвідник уже не належить ані самому собі, ані своїм командирам, ані власним спогадам. Він підв’язує до пояса гранати і ніж, кладе за пазуху пістолет. Так, він відмовляється від свого минулого та майбутнього, зберігаючи все тільки у своєму серці. Він не має імені, мов лісовий птах. Він цілком міг би відмовитися від членороздільної мови, обмежившись пташиним свистом для подання сигналу товаришам.
Він зростається з полями, лісами, ярами, стає духом цих просторів – духом небезпечним, який чатує й у глибині свого мозку виношує єдиний задум: своє завдання”.
Ці слова з легендарної повісті про розвідників “Зірка” якнайкраще змалювали зовнішність і настрій військовиків, які взяли участь у змаганні на кращу розвідувальну групу 8-го армійського корпусу Сухопутних військ ЗС України в 240-му Центрі підготовки підрозділів, присвяченому Дню воєнної розвідки.
Об’єднання у цьому конкурсі представляли десять розвідувальних відділень, до складу яких входили офіцери, контрактники та строковики.
Також за його перебігом спостерігали чотирнадцять розвідників з Державної прикордонної служби, які планують дебютувати у змаганні наступного року.
– Вчора наші хлопці у повному спорядженні зробили 30-кілометровий марш-кидок під зливою, отже, не дивуйтеся, що вони виглядають дещо похмуро, – повідомив перед початком другого етапу змагань начальник розвідки 8-го АК полковник Олег Камкамідзе. – Ночували у лісі на “ліжках”, які зробили собі самі, а харчувалися сухим пайком. Так, до речі, відбуватиметься протягом усіх п’яти днів змагань. А наприкінці на переможців чекають перехідний Кубок, вимпели і торт.
За словами присутніх на змаганнях інструкторів з розвідувальної підготовки, марш-кидок деякі розвідники закінчували, образно кажучи, вже не маючи сил. Це при тому, що нелегкі профільні нормативи для них, кращих із кращих у своїх з’єднаннях і частинах, – мов дитячі іграшки.
Перед наступним етапом розвідники тихо сиділи у лісочку, пошепки жартуючи та показуючи навколишнім стоптані до цурки берці (не встигають, мабуть, за їхнім темпом навчання позаштатні чоботарі). Навіть без характерного спец спорядження одразу було видно, якого саме гарту ці військовики, які не розвалилися на галявинах під щедрими того дня променями сонця, а обрали для перепочинку “комарині” сутінки ялин. Не привертати до себе зайвої уваги – чи не головне для розвідника.
Першим завданням другого дня змагань була організація засідки. Кінцева мета – “без шуму і пилу” захопити машину з цінним інформатором.
Але досягати її мав кожен у свій спосіб. Розвідгрупа із 72-ї окремої механізованої бригади при цьому покладалася на швидкість і майстерний постріл... “УАЗ” рушив лісовою дорогою надзвичайно швидко і не зупинився, доки біля повороту водія не зустріла “куля” снайпера. Після цього розвідникам знадобилося декілька секунд, щоб винести з машини "пораненого” та витягти “цінний об’єкт”. Після цього група спробувала завдати супротивнику ще більших збитків, розмістивши в “уазику” саморобні міни-пастки. На це пішло чимало часу, та результат був того вартий.
Друге завдання – подолання мінно-вибухового загородження.
Кожен підрив – мінус один розвідник. Щойно група втрачає половину свого складу, вона знімається зі змагань. На вузькій ділянці завдовжки у декілька десятків метрів – безліч розтяжок і мін натискної дії, що мистецьки встановили сапери з 95-ї окремої аеромобільної бригади. Все як у бою, тільки шумові заряди вибухають метрах у десяти правіше від розвідника.
– Оце – сама розтяжка, - показує, перебираючи у пальцях “повітря”, командир інженерно-саперного взводу 95-ї оаембр лейтенант Євген Небибко. Придивляюся – а якби ж то. – Це волосінь “хамелеон”, також використовуємо зелену або прозору. Встановлюючи міни, звертаємося до досвіду останніх бойових дій, зокрема в Чечні: обираємо найспокусливіші з точки зору розвідника місця – де менша гущина рослин, у проходах між деревами, а також на початку та в кінці небезпечної зони, де пильність зазвичай знижується. Також “розтяжку” набагато важче помітити, якщо поставити її не горизонтально, як зазвичай, а під кутом.
У Чечні волосінь натягували й на метровій висоті або ще вище, в розрахунку на зачеплення антеною заплічної рації. Від таких мін вберегтися дуже важко, особливо коли на них не потрапляє пряме сонячне світло.
А ввечері я й сам не можу знайти всі “розтяжки”, які встановив удень...
Після мінного поля у розвідників відчутно болять очі. Там, між червоними смугами загороджень, один невірний рух – і поруч із неймовірним гуркотом вибухає фонтан землі та каміння. У крові закипає адреналін, який треба знов і знов остуджувати. Не дивно, якщо після цього у декого додається сивого волосся: на проходах розвідгруп вибухи лунали декілька разів.
Цього року сапери явно перемагали. У підсумку можна було щиро порадіти за їхні навички, а також за те, що не всі стежини розвідників настільки небезпечні.
Третім завданням було провести розвідку невідомого населеного пункту. Невеличкий інструктаж, постановка індивідуальних завдань і – час пішов! Розвідники розділилися по обидва боки головної вулиці. Дорога “туди” пройшла без несподіванок, а от на зворотньому шляху, біля самого виходу за околицю, на них “напали”. Із вікон напівзруйнованого будинку загуркотіли автоматні черги. Ці лічені секунди і стали моментом істини для розвідників. Очі перевіряльників впилися в їхні фігури, а у “чорну скриньку” був записаний кожен їхній рух і команди. Що вони собою являли, сумбур чи чіткий алгоритм, згодом засвідчить детальний “розбір польотів”... Знешкодивши супротивника, командир групи швидко зібрав у підлеглих дані про спостережені цілі, після чого стрілка секундоміра зупинилася.
Останнім же завданням розвідників було подолання по натягненому фалу гірської ділянки місцевості та водної перешкоди. Із цим у жодної групи великих проблем не виникло.
– Вважати, що кожна група оцінюватиметься лише за швидкістю виконання завдань, буде хибно, – зауважив полковник Олег Камкамідзе. – Підбиваючи підсумки, ми максимально враховуємо тактику, індивідуальний вишкіл, витривалість розвідників. Досконало розбираємо кожен етап і помилки – хлопці готувалися до цих змагань цілий рік, отже, на це заслужили.
А фаворитами нинішніх змагань, за словами офіцера, стали розвідувальні групи з 95-ї окремої аеромобільної, 1-ї окремої танкової бригад та 54-го окремого розвідувального батальйону (переможця минулорічних змагань). Гідно себе показали і представники 72-ї окремої механізованої бригади. Детально ж про те, хто саме став кращим із кращих, стане відомо найближчим часом, коли відбудеться остаточне підбиття підсумків конкурсу.
Олексій Андрюшин
Він зростається з полями, лісами, ярами, стає духом цих просторів – духом небезпечним, який чатує й у глибині свого мозку виношує єдиний задум: своє завдання”.
Ці слова з легендарної повісті про розвідників “Зірка” якнайкраще змалювали зовнішність і настрій військовиків, які взяли участь у змаганні на кращу розвідувальну групу 8-го армійського корпусу Сухопутних військ ЗС України в 240-му Центрі підготовки підрозділів, присвяченому Дню воєнної розвідки.
Об’єднання у цьому конкурсі представляли десять розвідувальних відділень, до складу яких входили офіцери, контрактники та строковики.
Також за його перебігом спостерігали чотирнадцять розвідників з Державної прикордонної служби, які планують дебютувати у змаганні наступного року.
– Вчора наші хлопці у повному спорядженні зробили 30-кілометровий марш-кидок під зливою, отже, не дивуйтеся, що вони виглядають дещо похмуро, – повідомив перед початком другого етапу змагань начальник розвідки 8-го АК полковник Олег Камкамідзе. – Ночували у лісі на “ліжках”, які зробили собі самі, а харчувалися сухим пайком. Так, до речі, відбуватиметься протягом усіх п’яти днів змагань. А наприкінці на переможців чекають перехідний Кубок, вимпели і торт.
За словами присутніх на змаганнях інструкторів з розвідувальної підготовки, марш-кидок деякі розвідники закінчували, образно кажучи, вже не маючи сил. Це при тому, що нелегкі профільні нормативи для них, кращих із кращих у своїх з’єднаннях і частинах, – мов дитячі іграшки.
Перед наступним етапом розвідники тихо сиділи у лісочку, пошепки жартуючи та показуючи навколишнім стоптані до цурки берці (не встигають, мабуть, за їхнім темпом навчання позаштатні чоботарі). Навіть без характерного спец спорядження одразу було видно, якого саме гарту ці військовики, які не розвалилися на галявинах під щедрими того дня променями сонця, а обрали для перепочинку “комарині” сутінки ялин. Не привертати до себе зайвої уваги – чи не головне для розвідника.
Першим завданням другого дня змагань була організація засідки. Кінцева мета – “без шуму і пилу” захопити машину з цінним інформатором.
Але досягати її мав кожен у свій спосіб. Розвідгрупа із 72-ї окремої механізованої бригади при цьому покладалася на швидкість і майстерний постріл... “УАЗ” рушив лісовою дорогою надзвичайно швидко і не зупинився, доки біля повороту водія не зустріла “куля” снайпера. Після цього розвідникам знадобилося декілька секунд, щоб винести з машини "пораненого” та витягти “цінний об’єкт”. Після цього група спробувала завдати супротивнику ще більших збитків, розмістивши в “уазику” саморобні міни-пастки. На це пішло чимало часу, та результат був того вартий.
Друге завдання – подолання мінно-вибухового загородження.
Кожен підрив – мінус один розвідник. Щойно група втрачає половину свого складу, вона знімається зі змагань. На вузькій ділянці завдовжки у декілька десятків метрів – безліч розтяжок і мін натискної дії, що мистецьки встановили сапери з 95-ї окремої аеромобільної бригади. Все як у бою, тільки шумові заряди вибухають метрах у десяти правіше від розвідника.
– Оце – сама розтяжка, - показує, перебираючи у пальцях “повітря”, командир інженерно-саперного взводу 95-ї оаембр лейтенант Євген Небибко. Придивляюся – а якби ж то. – Це волосінь “хамелеон”, також використовуємо зелену або прозору. Встановлюючи міни, звертаємося до досвіду останніх бойових дій, зокрема в Чечні: обираємо найспокусливіші з точки зору розвідника місця – де менша гущина рослин, у проходах між деревами, а також на початку та в кінці небезпечної зони, де пильність зазвичай знижується. Також “розтяжку” набагато важче помітити, якщо поставити її не горизонтально, як зазвичай, а під кутом.
У Чечні волосінь натягували й на метровій висоті або ще вище, в розрахунку на зачеплення антеною заплічної рації. Від таких мін вберегтися дуже важко, особливо коли на них не потрапляє пряме сонячне світло.
А ввечері я й сам не можу знайти всі “розтяжки”, які встановив удень...
Після мінного поля у розвідників відчутно болять очі. Там, між червоними смугами загороджень, один невірний рух – і поруч із неймовірним гуркотом вибухає фонтан землі та каміння. У крові закипає адреналін, який треба знов і знов остуджувати. Не дивно, якщо після цього у декого додається сивого волосся: на проходах розвідгруп вибухи лунали декілька разів.
Цього року сапери явно перемагали. У підсумку можна було щиро порадіти за їхні навички, а також за те, що не всі стежини розвідників настільки небезпечні.
Третім завданням було провести розвідку невідомого населеного пункту. Невеличкий інструктаж, постановка індивідуальних завдань і – час пішов! Розвідники розділилися по обидва боки головної вулиці. Дорога “туди” пройшла без несподіванок, а от на зворотньому шляху, біля самого виходу за околицю, на них “напали”. Із вікон напівзруйнованого будинку загуркотіли автоматні черги. Ці лічені секунди і стали моментом істини для розвідників. Очі перевіряльників впилися в їхні фігури, а у “чорну скриньку” був записаний кожен їхній рух і команди. Що вони собою являли, сумбур чи чіткий алгоритм, згодом засвідчить детальний “розбір польотів”... Знешкодивши супротивника, командир групи швидко зібрав у підлеглих дані про спостережені цілі, після чого стрілка секундоміра зупинилася.
Останнім же завданням розвідників було подолання по натягненому фалу гірської ділянки місцевості та водної перешкоди. Із цим у жодної групи великих проблем не виникло.
– Вважати, що кожна група оцінюватиметься лише за швидкістю виконання завдань, буде хибно, – зауважив полковник Олег Камкамідзе. – Підбиваючи підсумки, ми максимально враховуємо тактику, індивідуальний вишкіл, витривалість розвідників. Досконало розбираємо кожен етап і помилки – хлопці готувалися до цих змагань цілий рік, отже, на це заслужили.
А фаворитами нинішніх змагань, за словами офіцера, стали розвідувальні групи з 95-ї окремої аеромобільної, 1-ї окремої танкової бригад та 54-го окремого розвідувального батальйону (переможця минулорічних змагань). Гідно себе показали і представники 72-ї окремої механізованої бригади. Детально ж про те, хто саме став кращим із кращих, стане відомо найближчим часом, коли відбудеться остаточне підбиття підсумків конкурсу.
Олексій Андрюшин
