Козацькому роду – нема переводу

14 жовтня 2010 // Служба зв'язків з громадськістю ГУР МО України
Щорічно 14 жовтня згідно з Указом Президента України від 7 серпня 1999 року № 966 в Україні відзначається День Українського козацтва.

   Особливе місце в історії України посідає славетна козацька доба, яка охоплює період з XV по XVIII століття. Слава про військові подвиги, героїзм, волелюбство, лицарство та мужність козаків вийшла далеко за межі України.

Основною причиною зародження козацтва стало зростання національної свідомості українського народу, прагнення здобути свободу і незалежність на тлі постійної загрози, що надходила з боку численних завойовників, які грабували, все плюндрували, вбивали старих і німічних, брали в полон тисячі людей.

Перші згадування про українських козаків датовані XV століттям (“козак” – у перекладі з турецької мови – вільна, незалежна людина; шукач пригод, мандрівник). У пошуках волі козаки почали освоювати простори нижче Дніпрових порогів – так званий Низ, або Запоріжжя. Там вони будували козацькі укріплення – січі (від слова “сікти”). 

На той час чисельність козаків сягала декілька сотень, які постійно поповнювались за рахунок утікачів від панського гніту з різних регіонів України. Спочатку козаки не мали військової організації, а збирались у ватаги по кілька десятків чоловік, мали на озброєнні луки, списи, сокири, шаблі, примітивні рушниці та обирали собі отаманів з числа тих, хто мав військовий досвід. Такі ватаги діяли незалежно одна від одної, іноді об’єднувались для спільної боротьби.

У 1568 році польський король Сигізмунд Август домовився з керівництвом козацьких ватаг та залучив козаків до військової служби для захисту польських земель від кочівників. Поступово утворилося реєстрове козацьке військо: козаки отримували платню, мали однаковий одяг, зброю, вдосконалювали свою військову майстерність.

 На зразок організації реєстрових козаків почала перетворюватися решта козацького війська. Козаки поділялися на “зимівників”, які постійно проживали в Січі, та паланкових козаків, які прибували до Січі для участі у походах.

У другій половині XVI століття чисельність козаків досягла близько десяти тисяч осіб, які мали свій військово-адміністративний центр – Запорізьку Січ. При цьому козаки поступово починали перетворюватись з напіввійськового осередка на окремий сегмент українського суспільства зі своїм адміністративним устроєм, законами, звичаями та військовою організацією.
 
У першій половині XVII століття козацтво вже становило значну частину українського населення. Для підлітків і юнаків при церквах створювались січові та козацькі школи. Вони стали осередками військового, фізичного вдосконалення, сприяли духовному і культурному розвитку молоді. 

 Запорізьке козацтво піднеслося до рівня кращих європейських армій. Особливо відзначалася військовою майстерністю піхота, яка була основою козацького війська і вважалася однією з найдосконаліших у Європі. Козацька кіннота була менш чисельною, ніж піхота, але мала високий бойовий вишкіл. Крім того, козаки вміло і сміливо воювали на морі та створили ефективну систему розвідки й сторожової служби.

Козацьке військо вражало ворогів відвагою, витривалістю та фанатичною відданістю Україні. Саме Січ дала Україні видатних полководців і мудрих державних діячів: Северина Наливайка, Петра Сагайдачного, Богдана Хмельницького, Івана Сірка, Максима Залізняка, Семена Палія, Петра Калнишевського.
  

У XVIII столітті розпочався занепад козацької держави. Після скасування у 1764 році царицею Катериною II гетьманства козацьке військо ще проіснувало двадцять років. На початку літа 1775 року була ліквідована Запорізька Січ. У 1783 році козацькі полки, що залишились, були приєднані до регулярного війська Росії, решта козаків переселилася на Кубань та організувала Задунайську Січ.

Запорізькі козаки завжди вважали своєю Небесною Опікункою та покровителькою Пречисту Діву Марію. Понад 200 років Запорізька Січ стояла під Покровом Пречистої, яка була оберегом української духовності та козацьких вольностей. Під іконами Матері Божої козаки виступали в морські походи, під ними воювали на суші. Всі свої походи козаки традиційно розпочинали і закінчували молебнем на честь Пресвятої Покрови.

Враховуючи історичне значення і заслуги Українського козацтва у ствердженні української державності та суттєвий внесок у сучасний процес державотворення Указом Президента України від 7 серпня 1999 року встановлений День Українського козацтва, який відзначається щорічно 14 жовтня – у день свята Покрови Пречистої Богородиці.