Розвідтовариство України на марші перебудови
“Неизвестная разведка” // 2005.N 5-6
В історії України стався прецедент, коли керівник одного з провідних розвідувальних органів країни виграв судову справу проти Президента, що підписав указ про його, тепер уже незаконне, зняття з посади. Ним став Олександр Галака, що очолював Головне управління розвідки Міністерства оборони України. Особливе забарвлення цій події додало те, що воно відбувалося на тлі гострої полеміки у вищих ешелонах влади про шляхи реформування спецслужб України взагалі і розвідувальної спільноти зокрема.
Відразу зробимо застереження, що на відміну від США в Україні не йде мова про реальну розвідувальну спільноту, усі члени якої тісно співпрацюють між собою з метою вирішення поставлених завдань. Хоча суб'єкти розвідувальної діяльності будь-якої держави і повинні тісно співробітничати в інтересах забезпечення національної безпеки. Щодо українських реалій про це говорити поки що зарано.
У період розпаду Радянського Союзу в 1991 р. на території України були розташовані лише деякі елементи органів розвідки колишнього СРСР. Стратегічного компоненту військової розвідки зовнішньої розвідки КДБ практично не було, але в наступні роки Київ зробив багато чого для усунення цього недоліку.
Зараз розвідувальні органи країни включають в себе:
При всій повазі до роботи українських розвідників, виділимо ряд проблем, про наявність яких говорять деякі факти. Узяти, наприклад, резонансний інцидент, пов'язаний з навчаннями морської піхоти Чорноморського флоту Росії, в ході яких відпрацьовувалася висадка морського десанту на одному з полігонів на території України. Свіжими в пам'яті залишилися різкі заяви посадовців країни і відповідна кампанія в ЗМІ, що скористалися нагодою обговорити усі аспекти російсько-українських відносин. Але чому українською розвідкою не було зроблено цілком логічних кроків для недопущення подібної події взагалі? Наприклад, в старі добрі часи радянська розвідка о%
Відразу зробимо застереження, що на відміну від США в Україні не йде мова про реальну розвідувальну спільноту, усі члени якої тісно співпрацюють між собою з метою вирішення поставлених завдань. Хоча суб'єкти розвідувальної діяльності будь-якої держави і повинні тісно співробітничати в інтересах забезпечення національної безпеки. Щодо українських реалій про це говорити поки що зарано.
Суб'єкти розвідувальної діяльності
У період розпаду Радянського Союзу в 1991 р. на території України були розташовані лише деякі елементи органів розвідки колишнього СРСР. Стратегічного компоненту військової розвідки зовнішньої розвідки КДБ практично не було, але в наступні роки Київ зробив багато чого для усунення цього недоліку.
Зараз розвідувальні органи країни включають в себе:
- Службу зовнішньої розвідки України (СЗРУ)
- Головне управління розвідки Міністерства оборони України (ГУР МОУ)
- Розвідку державної прикордонної служби України (деякі фахівці не відносять її до повноцінного органу зовнішньої розвідки, оскільки розвідка Держприкордонслужби діє тільки в межах прикордонної смуги).
- Є також кримінальна розвідка МВС, служба інформації міністерства закордонних справ, а також підрозділ фінансового моніторингу, що існував раніше у вигляді департаменту у складі Мінфіну, а зараз отримав значну самостійність.
Кілька слів про якість роботи
При всій повазі до роботи українських розвідників, виділимо ряд проблем, про наявність яких говорять деякі факти. Узяти, наприклад, резонансний інцидент, пов'язаний з навчаннями морської піхоти Чорноморського флоту Росії, в ході яких відпрацьовувалася висадка морського десанту на одному з полігонів на території України. Свіжими в пам'яті залишилися різкі заяви посадовців країни і відповідна кампанія в ЗМІ, що скористалися нагодою обговорити усі аспекти російсько-українських відносин. Але чому українською розвідкою не було зроблено цілком логічних кроків для недопущення подібної події взагалі? Наприклад, в старі добрі часи радянська розвідка о%
