Розвідники поліського ґатунку
18 вересня 2010 // Газета “Народна Армія”
Зелений УАЗ комбата “скакав” лісовою дорогою. Хотілося їхати ще швидше, але вибоїни та круті повороти не дозволяли… Гвардії підполковник Валентин Ткач подумки складав план, як перевірятиме своїх розвідників.
У підрозділів його батальйону в ті дні тривав табірний збір. Екіпірувавшись по-польовому, закинувши за плечі щонайменше по 15 кілограмів необхідного навантаження, гвардійці перебазувалися до визначених районів, а у кожного підрозділу він свій. Однаковою була лише відстань до них від пункту постійної дислокації частини у Новоград-Волинському – близько 35 кілометрів.
Прибувши на місце, розвідники стали невеличким табором. Одразу ж закипіла робота. Треба було приготувати місця для відпочинку та прийому їжі, зберігання зброї тощо. А головне – правильно виставити дозорних на пости, вміло встановити засоби сигналізації, адже пильність для розвідників – передусім. Ураховуючи те, що діють у мирних умовах, їм доводиться маскуватися від місцевих мешканців, а також… комбата, який мав приїхати з перевіркою…
Той кинув оком на одометр. Якраз! Від ППД від’їхали вже на 30 кілометрів. Комбат посміхнувся: “Знаю я цих орлів!.. Машину дозорні вже помітили… Ну, подивимось, як командири підготували своїх “рексів”!”
Машина уповільнює хід до двадцяти кілометрів на годину: попереду – крутий поворот. І тут із-за дерев і кущів на “уазик” кинулися “диверсанти”.
У маскхалатах розвідників, у бойовому розфарбуванні, зі зброєю в руках. Декілька секунд – і машину захоплено. Комбат щиро радіє: підготовка підлеглих, як кажуть, на рівні. Колись так само блискавично й чітко діяли і їхні попередники, воїни гвардійського мотоциклетного батальйону, форсуючи Прут, у боях за Померанію, Берлін тощо!..
Шлях батальйону дорогами війни був нелегкий. Створений переломного сорок третього року в Костеревських танкових таборах, 87-й окремий мотоциклетний батальйон прийняв бойове хрещення на Курській дузі. Менше ніж за рік, 24 квітня 1944 року, наказом Верховного Головнокомандувача СРСР за відвагу і хоробрість при переході державного кордону та форсуванні річки Прут батальйону було присвоєно звання Прутський. А після Люблінської операції частина отримала звання гвардійської. Невдовзі за зразкове виконання завдань та участь в оволодінні Варшавою батальйон нагороджено орденом Олександра Невського. А 5 квітня 1945 року в результаті успішного наступу в німецькій Померанії йому присвоїли звання “Померанський”.
Сьогодні повна назва цього розвідбату – 54-й окремий гвардійський Прутсько-Померанський орденів Олександра Невського, Богдана Хмельницького та Михайла Кутузова 3-х ступенів батальйон. Він входить до складу Об’єднаних сил швидкого реагування.
Розвідники беруть активну участь у навчаннях як у масштабах корпусу, так і Сухопутних військ. А в червні цього року група із 8 кращих військовиків, яку очолив досвідчений командир роти глибинної розвідки гвардії капітан Руслан Косінський, брала участь у змаганнях з військовослужбовцями розвідувальних підрозділів Збройних сил Російської Федерації та Республіки Білорусь на кращу розвідувальну групу. На них Україну та Росію представляли по одній розвідгрупі, тоді як Білорусь, країну-господаря, – дев’ять груп.
І в таких нерівних умовах українські глибинні розвідники показали першокласний вишкіл.
А як інакше, коли гвардійці є нащадками славних бойових традицій.
У радянські часи сотні розвідників батальйону виконували інтернаціональний обов’язок в Афганістані та інших країнах, і сьогодні чимало військовослужбовців частини відзначилися у миротворчих операціях.
А ще в частині налагоджена ефективна система фізичної підготовки є, спортивний зал і містечко. Це неабияк допомагає підтримувати свою форму. Показові ж виступи з рукопашного бою у Новограді-Волинському та інших містах Житомирської області є чудовим засобом агітації до служби у Збройних Силах України.
…На світанку, з розпухлими від комариних укусів обличчями, не залишаючи після себе жодних слідів, розвідувальні групи змінили місце дислокації, перебравшись через болота та лісові хащі. Оминаючи польові дороги, вони вирушили до заданого командуванням квадрату. Та найважче, як виявилося, було ще попереду. За 10 кілометрів від цілі заступник командира батальйону гвардії майор Ігнат Талько віддав наказ на марш-кидок. Часу для перепочинку та підготовки не залишилося.
Головний показник виконання цього нормативу – лише час, який обчислюється за останнім військовослужбовцем підрозділу. Саме тут розвідники гартують почуття колективізму та бойового братерства – коли сильніший допомагає слабшому.
Та не тільки бігти випало розвідникам наприкінці табірного збору. Мальовничі береги річки Случ, круті скелясті схили надихнули на паралельне виконання специфічних нормативів з гірської підготовки, а швидка течія ріки – із подолання водної перешкоди…
За результатами тактико-спеціальних занять, кращими стали гвардії старший лейтенант Артур Залужний, старший сержант Віталій Гродський, сержант Сергій Галаш, солдата Богдан Черпита та солдати строкової служби Сергій Шнайдер, Артур Бондаренко і Юрій Левченко.
Зауважу, що разом з чоловіками тягар розвідувальної підготовки перенесли на тендітних плечах і санітарні інструктори рот гвардії сержант Наталія Інтер та гвардії молодший сержант Наталія Чередніченко. Вони здолали десятки кілометрів розвідницькими стежками. Таке вже правило у батальйоні: хто б ти не був, чоловік чи жінка, солдат чи старший офіцер – вимоги до всіх однакові.
У підрозділів його батальйону в ті дні тривав табірний збір. Екіпірувавшись по-польовому, закинувши за плечі щонайменше по 15 кілограмів необхідного навантаження, гвардійці перебазувалися до визначених районів, а у кожного підрозділу він свій. Однаковою була лише відстань до них від пункту постійної дислокації частини у Новоград-Волинському – близько 35 кілометрів.
Прибувши на місце, розвідники стали невеличким табором. Одразу ж закипіла робота. Треба було приготувати місця для відпочинку та прийому їжі, зберігання зброї тощо. А головне – правильно виставити дозорних на пости, вміло встановити засоби сигналізації, адже пильність для розвідників – передусім. Ураховуючи те, що діють у мирних умовах, їм доводиться маскуватися від місцевих мешканців, а також… комбата, який мав приїхати з перевіркою…
Той кинув оком на одометр. Якраз! Від ППД від’їхали вже на 30 кілометрів. Комбат посміхнувся: “Знаю я цих орлів!.. Машину дозорні вже помітили… Ну, подивимось, як командири підготували своїх “рексів”!”
Машина уповільнює хід до двадцяти кілометрів на годину: попереду – крутий поворот. І тут із-за дерев і кущів на “уазик” кинулися “диверсанти”.
У маскхалатах розвідників, у бойовому розфарбуванні, зі зброєю в руках. Декілька секунд – і машину захоплено. Комбат щиро радіє: підготовка підлеглих, як кажуть, на рівні. Колись так само блискавично й чітко діяли і їхні попередники, воїни гвардійського мотоциклетного батальйону, форсуючи Прут, у боях за Померанію, Берлін тощо!..
Шлях батальйону дорогами війни був нелегкий. Створений переломного сорок третього року в Костеревських танкових таборах, 87-й окремий мотоциклетний батальйон прийняв бойове хрещення на Курській дузі. Менше ніж за рік, 24 квітня 1944 року, наказом Верховного Головнокомандувача СРСР за відвагу і хоробрість при переході державного кордону та форсуванні річки Прут батальйону було присвоєно звання Прутський. А після Люблінської операції частина отримала звання гвардійської. Невдовзі за зразкове виконання завдань та участь в оволодінні Варшавою батальйон нагороджено орденом Олександра Невського. А 5 квітня 1945 року в результаті успішного наступу в німецькій Померанії йому присвоїли звання “Померанський”.
Сьогодні повна назва цього розвідбату – 54-й окремий гвардійський Прутсько-Померанський орденів Олександра Невського, Богдана Хмельницького та Михайла Кутузова 3-х ступенів батальйон. Він входить до складу Об’єднаних сил швидкого реагування.
Розвідники беруть активну участь у навчаннях як у масштабах корпусу, так і Сухопутних військ. А в червні цього року група із 8 кращих військовиків, яку очолив досвідчений командир роти глибинної розвідки гвардії капітан Руслан Косінський, брала участь у змаганнях з військовослужбовцями розвідувальних підрозділів Збройних сил Російської Федерації та Республіки Білорусь на кращу розвідувальну групу. На них Україну та Росію представляли по одній розвідгрупі, тоді як Білорусь, країну-господаря, – дев’ять груп.
І в таких нерівних умовах українські глибинні розвідники показали першокласний вишкіл.
А як інакше, коли гвардійці є нащадками славних бойових традицій.
У радянські часи сотні розвідників батальйону виконували інтернаціональний обов’язок в Афганістані та інших країнах, і сьогодні чимало військовослужбовців частини відзначилися у миротворчих операціях.
А ще в частині налагоджена ефективна система фізичної підготовки є, спортивний зал і містечко. Це неабияк допомагає підтримувати свою форму. Показові ж виступи з рукопашного бою у Новограді-Волинському та інших містах Житомирської області є чудовим засобом агітації до служби у Збройних Силах України.
…На світанку, з розпухлими від комариних укусів обличчями, не залишаючи після себе жодних слідів, розвідувальні групи змінили місце дислокації, перебравшись через болота та лісові хащі. Оминаючи польові дороги, вони вирушили до заданого командуванням квадрату. Та найважче, як виявилося, було ще попереду. За 10 кілометрів від цілі заступник командира батальйону гвардії майор Ігнат Талько віддав наказ на марш-кидок. Часу для перепочинку та підготовки не залишилося.
Головний показник виконання цього нормативу – лише час, який обчислюється за останнім військовослужбовцем підрозділу. Саме тут розвідники гартують почуття колективізму та бойового братерства – коли сильніший допомагає слабшому.
Та не тільки бігти випало розвідникам наприкінці табірного збору. Мальовничі береги річки Случ, круті скелясті схили надихнули на паралельне виконання специфічних нормативів з гірської підготовки, а швидка течія ріки – із подолання водної перешкоди…
За результатами тактико-спеціальних занять, кращими стали гвардії старший лейтенант Артур Залужний, старший сержант Віталій Гродський, сержант Сергій Галаш, солдата Богдан Черпита та солдати строкової служби Сергій Шнайдер, Артур Бондаренко і Юрій Левченко.
Зауважу, що разом з чоловіками тягар розвідувальної підготовки перенесли на тендітних плечах і санітарні інструктори рот гвардії сержант Наталія Інтер та гвардії молодший сержант Наталія Чередніченко. Вони здолали десятки кілометрів розвідницькими стежками. Таке вже правило у батальйоні: хто б ти не був, чоловік чи жінка, солдат чи старший офіцер – вимоги до всіх однакові.
