Галерея героїв

Герой Радянського Союзу
Плосконос Ігор Миколайович

Народився Ігор Миколайович 26 квітня 1959 року в місті Павлоград Дніпропетровської області в родині робітника.

Батько, Микола Макарович, під час Другої світової війни служив в артилерії, був декілька разів поранений, нагороджений орденом Червоної Зірки. Мати, Марія Яківна, теж була на фронті, війну закінчила сержантом медичної служби. В підлітковому віці Ігоря спіткало велике горе – в автомобільній катастрофі загинули його батьки.

Залишитись на самоті зі страшною бідою хлопцю не дали вчителі його рідної школи та сусіди, які клопотали про зарахування 14-річного Ігоря до Київського суворовського військового училища. Саме завдяки їм і була визначена його подальша доля.

У 1976 році після закінчення суворовського училища Ігор Плосконос продовжив навчання в Бакинському вищому загальновійськовому командному училищі імені Верховної Ради Азербайджанської РСР. В училищі Ігор захопився спортом, став майстром спорту з офіцерського багатоборства та увійшов до збірної команди Закавказького військового округу.

Закінчивши військове училище, лейтенант Плосконос одержав призначення до Далекосхідного військового округу, де очолив десантно-штурмовий взвод. У грудні 1981 року до його військової частини надійшла рознарядка щодо відбору офіцерів для служби у Демократичній Республіці Афганістан. Бажання служити там виявили декілька офіцерів, у тому числі й лейтенант Плосконос.

В Афганістані лейтенант Плосконос був призначений на посаду заступника командира розвідувально-десантної роти з парашутно-десантної підготовки 783 окремого розвідувального батальйону (орб) 201 мотострілецької дивізії (мсд) у місті Кундуз.

Згодом Ігоря Плосконоса призначають командиром розвідувально-десантної роти 783 орб 201 мсд. Це було суворим випробуванням. Адже бути командиром розвідроти в Афганістані у 1981–1984 роках, вистояти та й ще успішно виконувати поставлені завдання міг далеко не кожен. Саме на ті роки припадає найбільша активність повстанців.

До речі, 1984-й повстанці оголосили роком помсти. Цей рік став найбільш кривавим за всю Афганську війну. Загинуло 2343 радянських військовослужбовця.

Зазнавала втрат і рота старшого лейтенанта Плосконоса. Одним з перших у роті загинув командир взводу спеціальної розвідки старший лейтенант Олег Антоненко, який похований у Києві на Байковому кладовищі.

Із спогадів Ігоря Плосконоса: “Інтенсивність діяльності була шалена – якщо виходили “на роботу” вночі, то півдня мали на відпочинок і навпаки. Лише перед масштабними операціями нам вдавалося відпочити 2–3 доби. Зараз зустрічаєшся з людьми або читаєш нагородний лист, де написано, що за час перебування у ДРА “брав участь у 18 бойових операціях”, і якось незрозуміло, чим ця людина займалася там два роки”.

У вересні 1983 року особовий склад роти під командуванням І. Плосконоса вночі вийшов на дорогу Кундуз–Ханабад та влаштував засідку.

Потрапили у цю пастку 24 повстанці на чолі з відомим польовим командиром, так званим доктором Шамсом, який мав вплив майже на всю провінцію Кундуз.

Всі противники були знищені, у розвідників жодних втрат. За цю операцію старшого лейтенанта Плосконоса було нагороджено орденом Червоної Зірки.

Безліч боїв та операцій провів у Афганістані Ігор Плосконос. Проте одним з найбільш складних моментів служби у ДРА стала для нього участь в операції, що проводилась у Мармольській ущелині з метою звільнення захоплених повстанцями радянських цивільних спеціалістів.

Треба зазначити, що Мармольська ущелина вважалася неприступною. Там повстанці обладнали потужну систему довготривалих фортифікаційних та вогневих споруд, які надійно захищали великі печерні сховища зі зброєю та боєприпасами. Саме з цих сховищ забезпечувались незаконні збройні формування, які воювали проти “шураві” на півночі Афганістану. Оборону ущелини забезпечували понад 1300 повстанців.

З метою блокування угруповання противника в ущелині, довкола району операції були висаджені радянські десанти, які мали перекрити маршрути відходу бойовиків з ущелини. Одну з рот очолив Ігор Плосконос, її завданням було перекрити перевал Базарак та не випустити повстанців з оточення. За розрахунками командування, рота повинна була протриматись там три доби, проте довелося відбиватися 10 діб.

Зі спогадів колишнього начальника розвідки 201 мсд М. Кузьміна: Блокуючі підрозділи мали завдання не випустити з оточення душманів, основний удар яких прийшовся на роту Плосконоса. Погода була нельотна, наша авіація не могла допомогти. Понад три доби вони відбивалися у повному оточенні. Плосконос уміло розташував свої вогневі засоби та безперервно керував доданими артилерійськими засобами…”.

15 листопада 1983 року “за уміле командування ротою під час виконання бойового завдання в районі перевалу Базарак у Мармольській ущелині провінції Балх та збереження життя особового складу, а також проявлені мужність та героїзм” Указом Президії Верховної Ради СРСР Ігоря Плосконоса удостоєно звання Героя Радянського Союзу.

Після повернення з Афганістану Плосконос продовжував службу в Туркестанському військовому окрузі, Південній групі військ, в Україні, закінчив Військову академію у Москві.

Військову форму Ігор Миколайович змінив на цивільний костюм після обрання його народним депутатом України першого скликання. Пізніше він обіймав відповідальні посади у Верховній Раді, Кабінеті Міністрів та Міністерстві надзвичайних ситуацій України.

З 2007 по 2011 рік Ігор Миколайович Плосконос очолював Державний комітет України у справах ветеранів.

Помер Ігор Миколайович 8 липня 2013 року.