Повідомлення

Спеціальні підрозділи УВО

27 листопада 2021 року
Пропонуємо вашій увазі розповідь про спеціальні підрозділи Української військової організації які діяли у 20-х та на початку 30-х років минулого століття

Поразка визвольних змагань УНР та ЗУНР, територіальне розчленування українських земель поставили питання про перспективи подальшої боротьби за відновлення незалежності та соборності України. По різному уявляли собі його вирішення ліберально-демократичні сили Галичини, екзильний уряд УНР та “люди прямої дії” – колишні офіцери січового стрілецтва (УСС) та Української Галицької Армії (УГА), котрі згуртувалися навколо полковника Євгена Коновальця. Уже в липні 1920 р. у Празі відбуваються переговори представників УСС й інших українських військових формацій, у результаті чого й започатковано УВО – Українську військову організацію.

Навесні 1921 р. організація об’єднувала близько 100 підпільників, серед котрих переважали бойові офіцери – учасники збройної боротьби 1917 – 1920 рр.

Провідною метою УВО проголошено “створення власної національної самостійної і єдиної держави” шляхом збереження військових кадрів для дальшого виступу, терору проти окупаційної адміністрації, пропаганди державного відродження України.

Керівним органом УВО стає Начальна колегія, згодом – Начальна команда УВО, а її представництвом на західноукраїнських землях (ЗУЗ) – Крайова екзекутива у Львові. Територію регіону поділяють на чотири округи та мережу “п’ятірок” як найнижчих тактико-конспіративних ланок організації.

У складі командного органу УВО одразу ж виникає відділ розвідки. Однак цій, здавалося б, надзвичайно важливій структурі “не пощастило” – спочатку її очолював сотник Я. Чиж, потім сотник М. Колтуняк, котрий зовсім не мав здібностей до цього “ремесла”. У результаті в перші півтора року розвідка УВО перетворилася на “найбільш занедбану” ділянку праці.

Стан розвідки значно поліпшився з приходом до її керма сотника Осипа Думіна. Колишній офіцер УСС, за словами відомого діяча ОУН(М) й історика визвольного руху З. Книша, був “людиною здібною і енергійною, з кожного боку сильною і індивідуальною”. Від літа 1922 р. Думін у стислий термін розгортає розвідувальну мережу УВО на Галичині та Великопольщі, уникає хвилі арештів, проведених серед націоналістів поляками восени того ж року.

Першочергову увагу було приділено збору інформації військового характеру – збройні сили, військово-промисловий потенціал, бойова техніка, комунікації й засоби зв’язку “ІІ Речі Посполитої”. Головним джерелом інформації слугували українці, що проходили військову службу. Ретельно вивчалася і преса, військові видання.

Оформилася струнка структура розвідки: інформаторська мережа – розвідувальні підрозділи повітових та окружних “команд” УВО – крайовий центр розташовувався у Львові, туди надходила для узагальнення й аналізу інформація. Кожний розвідувальний підрозділ по вертикалі мав власний канал зв’язку зі Львовом, горизонтальні зв’язки було усунено. Працювала система “поштових скриньок” для конспіративного обміну інформацією, відмінно працювали зв’язкові.

Польські правоохоронні органи серйозно ставилися до розмаху розвідувальної діяльності УВО. За підрахунками контррозвідки (“дефензиви” у період з 1929 – 1935 рр. близько 630 українців збирали розвідувальні відомості (26,1 відсотка від загальної кількості осіб, що перебували під оперативним спостереженням).

Уже в березні 1925 р. відбувається перший гучний судовий процес над членами УВО за звинуваченням у розвідувально-підривній діяльності (“справа басарабівців”). За ним проходило 10 осіб на чолі з одним із засновників УВО А. Мельником (він отримав за вироком 4 роки ув’язнення). Загалом до 1928 р. відбувало покарання “за шпигунство” понад 100 українських націоналістів.

Чимало зусиль до організації розвідки доклав Ю. Головінський, призначений Євгеном Коновальцем крайовим комендантом на західноукраїнських землях у червні 1930р. За словами З. Книша, “не було людини в УВО в роках 1922 – 1927, для якої “Юлько” не був би легендарним героєм, напівбогом…”. Уродженець м. Радимні у Західній Галичині, учасник першої світової, командир VI бригади УГА, чудовий конспіратор й організатор, Ю. Головінський зажив собі слави “основоположника модерної тактики бойового українського підпілля”.

Саме йому належать слова, які можна вважати програмними для розвідки УВО: “Наставити на здобування не таких відомостей, що потрібні генеральним штабам чужих армій для використання в регулярній війні, але таких, що стануть в пригоді Українській Військовій Організації в її власній дії”.

Джерело: Вєдєнєєв Д. Спеціальні підрозділи Української військової організації (1920 - поч. 1930-х рр.). Проблеми історії України: факти, судження, пошуки: Міжвідомчий збірник наукових праць. 2000. Вип. 5. C. 142-152. URL: http://history.org.ua/JournALL/pro/5/6.pdf